Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Велика історія України 📚 - Українською

Читати книгу - "Велика історія України"

705
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Велика історія України" автора Микола Голубець. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 267 268 269 ... 296
Перейти на сторінку:
потенція. Бо поки над Росією літав двоголовий царський орел, «на всіх язиках все мовчало». Не проявлявся на зверх і український рух. Алеж небаром мало виявитися, що «нарастання українського живла в усіх суспільних сферах відбувалося цілком стихійно, хоча непомітно, і коли прийшла хвиля, яка уможливила його уявлення, воно почало рости мов лявіна, що пірвала за собою навіть такі елєменти, що їх недавна ніхто-б в українстві не запідозрив» (Л. Васілєвскі).

Таким моментом була березнева російська революція, що розпутала не тільки українську стихію на Подніпрівю, але визволила західне українство з тяжкого положення в яке воно попало через дволичність австрійської політики.

Відокремлення Галичини

Актом «двох цісарів» з дня 23 жовтня 1916 р. проголошено повстання польської держави на території т. зв. Конгресової Польщі, відвойованої військами центральних держав від Росії. Нове польське королівство, віддане в беззастережну сферу впливів Німеччини, не заімпонувало полякам і не витиснуло з них ні захоплення ні рекрута тим більше, що поза його кордонами залишалася Познанщина й Галичина. Та тут пішов назустріч давним польським дезідератам австрійський уряд. Нехтуючи все те, про що він говорив і до чого був зобовязаний супроти українців, він рішився на відокремлення Галичини в цілости від австро-угорської держави. Відокремлення передбачувало такий уклад відносин, що віденський уряд і парлямент не мали в майбутньому права вмішуватися у внутрішні відносини Галичини, через що українське населення було здане на польську ласку й неласку. В майбутньому мала Галичина зайняти більш-менш таке саме правно-державне становище до Австрії, як новостворене польське королівство до Німеччини.

В проводі галицької політики запанувала констернація, в масах обурення чергувалося з розчаруванням. Жертви крови, що їх поклала Галичина на побоєвищах Австрії видалися даремні. Настрої громадянства передалися Українському Січовому Стрілецтву й хто знає які форми була б одягла зневіра в дволичну Австрію, якби не революція й упадок царату в Росії, що нараз розкрили перед українством нові й непередбачувані дотепер перспективи.

Революція

Був саме березень 1917 р. Українська кольонія в Петербурзі святкувала Шевченківські роковини. І якраз у ті пропамятні Шевченківські дні в Петербурзі залунав грім революції. Як це не дивно, але для досьогочасного життя російської імперії симптоматично, що перші гасла революції піднялися з українських грудей. Українські революціонери, що найшли собі доступ до вишколу одного з запасних гвардійських полків, дали почин, а українські жовніри й робітники петроградських фабрик підхопили клич повстання й розпалили його в велитенську, всеросійську революцію. Вістка про упадок царату й проголошення тимчасового революційного уряду в Петербурзі, долетіла блискавкою на Україну й на фронт. Скрізь вона підняла душі й заставила битися серця для ідеї визволення України зпід московської кормиги. Товариство Українських Поступовців зразу виступило з підземель, з. яких дотепер керувало всіми потягненнями української революційної конспірації, і вже у перших днях березня 1917 р. вхопило ініціятиву в свої руки. В порозумінню з іншими політичними групами в Києві, з представниками кооператив, робітників, військових і професійних організацій, створено зразу «Українську Центральну Раду» (17 березня 1917 р.) Вона мала бути законодатним і виконуючим органом для руху, на якого прапорах виписано гасла національно-територіяльної автономії України в рямцях російської федеративної республики. В проводі Центральної Ради станув Михайло Грушевський, що в короткому часі зумів зосередити в своїх руках цілий суспільно-громадський і культурно-політичний рух України перших днів революції. Гасло української автономії в рямцях російської федерації було гаслом старим, добрим може на давні передвоєнні часи, але в стані кипіння елементів, що утворювали з себе досьогочасну російську імперію, воно було надто вже вузьке й опортуністичне. Тимчасовий революційний уряд у Петербурзі міг ще якийсь час спокійно стати на своїх досягненнях, міг підтримувати акцію Центральної Ради, але дуже скоро переконався, що розбуджена революцією українська стихія переросла не тільки голови членів, але й льояльно-опортуністичні гасла Центральної Ради. Неомильним показчиком того, кудою піде український національний рух, був м. і. величавий Український Національний Конгрес, що відбувся в Києві в днях 19-21 квітня.

Велика саля Купецького Зібраня виповнилася вщерть делегаціями від українського громадянства всіх станів і професій, від війська й фльоти, від політичних, економічних та культурно-освітніх організацій. Почесним головою конгресу обрано Михайла Грушевського, але дуже скоро показалося, що екстрамістичні настрої репрезентованих на конгресі мас українського громадянства далеко не покривалися з опортуністичною політикою Центральної Ради. Покищо аранжерам удалося опанувати розбурхану національну стихію й винести резолюції, які формально покривалися з автономістично-федералістичною концепцією Центральної Ради.

«Згідно з історичними традиціями і сучасними вимогами українського народу - читаємо в першій статті конгресових резолюцій - зїзд визнає, що тільки національно-територіяльна автономія України може забезпечити інтереси нашого народу й усіх інших народів» що заселюють українську землю.

Автономічний устрій України, як теж інших автономічних країв Росії найде повну запоруку в федеративному устрою Росії, супроти чого зїзд вважає одинокою відповідною формою державного устрою для Росії федеративну, демократичну республику, а за одну з найголовніших основ української автономії, повну гарантію прав національних меншин, що живуть на Україні.

Український Національний Конгрес, признаючи російській конституанті право санкції нового державного устрою Росії, як теж автономії України й федеративного устрою російської республики, але вважає, що приклонникй нового ладу на Україні не можуть залишитися аж до скликання російської конституанти в пасивности й мають, у порозумінні з національними меншинами, творити негайно підстави автономічного життя».

Нарешті в 5-ій і останній статті резолюцій читаємо:

«Український Національний Конгрес, визнаючи право всіх народів до вирішування своєї долі, вважає, що: границі поміж державами повинні усталитися згідно з бажанням пограничного населення, та що для забезпечення того є конечне допустити на мирову конференцію, кромі представників воюючих держав, також представників тих народів, на яких територіях ведеться війна, а в тім і України».

Обравши постійну Центральну Раду, зложену з біля 150 делєгатів губерній, міст, кооперативних централь, політичних партій і національних меншин, конгрес залишив дальше доповнення Ради делегатами заповіджених зїздів - військового, селянського й робітничого. Головою Ради й його виконавчого комітету обрано одноголосно Грушевського. Та вже дальший розвиток подій причинюється до скріплення сепаратистичних настроїв щодо Росії й її Тимчасового Уряду не тільки в масах, але й у лоні самої Центральної Ради. В міру того, як українські селяне відмежовуються від всеросійського Селянського Союзу, а представники українських військових частин змагають до створення, формально автономічної але в дійсности самостійної й самостійницької української армії, відношення Центральної Ради до тимчасового уряду загострується, а з ним разом скріплюються ворожі настрої московського громадянства до українського.

Дня 26 травня 1917 р. склала делєгація Центральної Ради формальну «Деклярацію» петроградському Тимчасовому Урядові, в

1 ... 267 268 269 ... 296
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велика історія України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Велика історія України"