Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Король метнувся вбік: він начебто зібрався обігнути залу по периметру та втекти. Шин збризнув поверхню стола Повним викидом, а тоді зарядив усю конструкцію ще й Простим і спрямував до дверей. Крутнувшись у повітрі, стіл із грюкотом забарикадував вихід: «намагнічена» Буресвітлом стільниця пристала до стіни. Утікачі намагалися розблокувати двері, але це лише породило товкотнечу. Сет забрів у цю людську тисняву й замахав Сколкозбройцем.

Стільки смертей. Навіщо? Яка мета цього?

Коли шість років тому Убивця в білому здійснив той напад в Алеткарі, то вважав, ніби влаштував різанину. Тоді він і гадки не мав, що таке справжня різанина. Діставшись дверей, Сет виявив, що стоїть на тілах близько тридцяти чоловіків, і його емоції немов потрапили в смерч Буресвітла, що вирувало усередині. Він раптом відчув до нього не меншу ненависть, ніж до самого себе. Таку ж сильну, як і до клятого Сколкозбройця у своїй руці.

І… і до короля. Сет рвучко розвернувся в той бік. Усупереч здоровому глузду, шинів сплутаний, затьмарений розум звинувачував саме його. Навіщо він влаштував бенкет цього вечора? Чому не залишив гостей раніше? Нащо поназапрошував стільки людей?

Сет наближався до монарха. Він поминав мертвих, які лежали, скорчившись, на підлозі, а їхні вигорілі очі дивилися на нього з безживним докором. Правитель зіщулився по інший бік високого стола.

Який раптом здригнувся й дивно затремтів.

Щось тут не так.

Сет інстинктивно Кинувся на стелю. Для нього зала перевернулася, тож стеля стала його долівкою. З-під королівського стола вискочили дві постаті. Двоє чоловіків у Збруї, які розмахували Сколкозбройцями.

Звившись у повітря, шин уник їхніх ударів, а тоді Кинувся назад на підлогу й опустився на стіл короля, коли той саме прикли´кав свого Сколкозбройця. Отже, чутки не брехали.

Правитель завдав удару, але Сет відскочив назад, приземлившись між двох Сколкозбройних. За стіною почулися кроки. Шин підняв очі й побачив, що в кімнату лавою сунули солдати. В усіх новоприбулих були впізнавані, ромбоподібні щити. Напівсколки. Він чув про ці нові фабріали, здатні витримувати удар Сколкозбройця.

— А ти гадав, я не знаю, що до мене збираються в гості? — крикнув йому король. — І це після того, як ти вбив трьох із моїх великих князів? Ми готові зустріти тебе, горлорізе.

Він підняв щось, заховане під столом. Іще один щит-напівсколок. Їх виготовляли з металу й оснащували самоцвітом із тильної сторони.

— Ти дурень, — сказав йому Сет, і з його вуст засочилося Буресвітло.

— Це ж чому? — гукнув монарх. — Гадаєш, я мав би втекти?

— Ні, — відказав шин, зустрічаючись із ним поглядом. — Але ти влаштував мені пастку під час бенкету. І тепер я маю всі підстави винуватити в цих смертях саме тебе.

Солдати лавою розсипалися по кімнаті, а двоє супротивників у повному Сколкоспорядженні тим часом підступали до нього, розмахуючи Мечами. Король усміхнувся.

— Нехай же буде по-твоєму, — промовив Сет і зробив глибокий вдих, всотуючи Буресвітло з численних самоцвітів, що містилися в капшуках, понав’язуваних на поясі. Воно шаленіло в ньому, обпікало й ревло, неначе в грудях здійнялась великобуря. Від вдихнув його більше, ніж будь-коли раніше, і втримував доти, аж доки не з’явилося відчуття, що воно от-от розірве його навпіл.

У його очах і досі стояли сльози? Що ж, може, застуватимуть його злочини. Він рвучко розстібнув поясну портупею, позбувшись її разом із важкими сферами.

Тоді відкинув Сколкозбройця.

Шоковані супротивники застигли на місці, доки той перетворювався на імлу. Хто ж випускає Сколкозбройця в розпал битви? Таке не вкладалося в голові.

А от Сет саме так і чинив.

«Ти — витвір мистецтва, Сете-сину-Нетуро. Ти — бог».

І час тобі це показати.

Солдати й Сколкозбройні пішли у наступ. Але за лічені удари серця до того, як вони зблизилися з ним, той, крутнувшись, прийшов у рух. У його жилах бушувала зріджена буря. Уникнувши кількох найперших помахів мечів, він угвинтився в солдатську гущу. Утримуючи в собі аж стільки Буресвітла, заряджати ним об’єкти було набагато легше: воно самé просилося назовні, рвучись із-під шкіри. За таких умов Сколкозброєць лише відволікав би його. Бо справжньою зброєю тепер був сам Сет.

Він перехопив руку одного із солдатів та за якусь мить зарядив того Буресвітлом і Кинув догори. Боєць заволав, провалюючись у повітря, а шин тим часом пірнув під черговий випад. Виявляючи нелюдську гнучкість, він торкнувся нападникової ноги. Тоді, підморгнувши, зиркнув на нього, і силою Викиду теж пожбурив на стелю.

Солдати залаялися й замахали на нього клинками, проте їхні громіздкі напівсколки несподівано стали завадою: Сет звивався між них із грацією небесної мурени, торкаючись рук, ніг та плечей, і дюжину за дюжиною розкидав їх навсібіч. Більшість із них летіли догори, однак з однієї партії він спорудив стіну та жбурнув її в Сколкозбройних, які наближалися. Ті закричали, зіткнувшись із бар’єром з тіл, що корчилися в польоті.

Коли на нього насів ще один загін воїнів, Шин відскочив назад і, прокрутивши в повітрі сальто, Кинувся на дальню стіну. Його вестибулярний апарат переналаштувався, тож щойно він приземлився туди, як стіна стала для нього «низом». І Сет побіг нею до короля, який чекав за спинами Сколкозбройних.

— Убийте його! — репетував правитель. — Буря на ваші голови! Що ви робите? Та вбийте ж його!

Той зіскочив зі стіни і, перекинувшись через голову, опинився долі, одним коліном спираючись на стільницю. Під дзенькіт столового срібла та кувертів шин ухопив ножа і зарядив його раз, другий, третій. Силою потроєного Простого викиду він спрямував його на короля та відпустив, а сам таким же чином відскочив назад.

Він відсахнувся, коли один зі Сколкозбройних завдав удару, перетявши стола навпіл. Кинутий Сетом ніж летів на короля значно швидше, ніж мав би. Той витріщив очі й заледве встиг вчасно здійняти щита, в який із брязкотом врізалось лезо.

«Поглинь тебе Геєна», — подумав Убивця, здіймаючись догори силою чверті Простого викиду, яка не тягла його вверх, а лише зробила значно легшим. На четверту частину його маси тепер діяла сила не земного, а «відземного» тяжіння. І він, по суті, став важити вдвічі менше.

Його біле вбрання граційно затріпотіло, коли він, крутнувшись