Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Сет знову зайнявся солдатами: одні валилися додолу, доки інші злітали догори. Їхні недешеві щити брязкали об каміння, випадаючи з мертвих чи занімілих пальців. Воїни намагалися дістати його, але шин танцював між ними, вдавшись до старовинного бойового мистецтва каммар, що послуговувалося лише руками. Воно вважалося менш смертоносним: основний акцент робився на захопленні супротивника та використанні його ваги проти нього самого з метою знерухомлення.

Проте воно ідеально підходило й тóму, хто хотів доторкнутися до когось, щоби зарядити.

Він став бурею. Став винищенням. З його волі люди злітали в повітря, падали та вмирали. Сет кинувся вперед і, торкнувшись стола, послав його догори силою половинного Простого викиду. Зазнавши таким чином нульової гравітації, той зробився невагомим. Шин зарядив його на Повний викид і штурхонув ногою в бік солдатів: ті поприлипали до стільниці, немовби їхні шкіра чи одяг зрослися з деревиною.

Сколкозброєць зі свистом розтяв повітря поруч нього, і Сет злегенька видихнув і вискочив з-під удару. Із губ заклубочилося Буресвітло. Під градом тіл, що сипалися зі стелі, двоє Сколкозбройних пішли в атаку. Але шин був занадто моторний, занадто гнучкий. Сколкоспорядження не любить командних дій. Обидва звикли домінувати на полі бою чи сходитися в герці з одним супротивником за раз. Саме міць їхньої зброї і робила їх незграбними.

Сет біг легко та прудко: земля притягувала його вдвічі слабше за решту людей. Він завиграшки перескочив черговий помах меча і Кинувся на стелю, щоби набрати ще трохи висоти, перш ніж знову переміститися долі силою четвертинного Викиду. У нього вийшов десятифутовий стрибок у повітря, на який він не затратив жодних зусиль.

А удар, що схибив по ньому, прийшовся на землю й розсік скинуту ним портупею та один із його чималих капшуків. Долівкою розсипалися сфери й просто самоцвіти — деякі заряджені, інші тьмяні. Сет втягнув Буресвітло з тих, що підкотилися ближче.

Позаду Сколкозбройних з’явився й сам король із мечем напоготові. Йому слід було спробувати втекти.

Двійко лицарів у повному Сколкоспорядженні замахали на Сета своїми мечами-переростками. Сет звивався між їхніх випадів, а тоді простягнув руку й на льоту спіймав щита, що падав з-під стелі. Солдат, який тримав його, гепнувся долі на секунду пізніше.

Шин наскочив на одного зі Сколкозбройних — того, що в золотавому обладунку — і, відбивши його зброю щитом, протиснувся мимо. Інший лицар, у червоних латах, також завдав удару. Сет заблокував його напівсколком, який розтріскався, заледве тримаючись купи. Усе ще впираючись ним у меч супротивника, Сет Викидом перемістився позад нього та одночасно стрибнув уперед.

Така комбінація прокрутила його в повітрі над головою нападника. Він усе ще летів, прямуючи до протилежної стіни, коли додолу посипалася друга хвиля солдатів. Один із них врізався у Сколкозбройного в червоному, і той утратив рівновагу.

Шин досяг стіни й приземлився на камінь. Буресвітло переповнювало його. Скільки енергії, скільки життя, скільки страхітливого, нечуваного нищення!

Камінь. Він був священний. Але Сет більше не думав про це. Як могло хоча би щось залишатись для нього святинею після такого?

Доки в Сколкозбройних врізалися тіла, Сет опустився навколішки й, заряджаючи, поклав руку на велику брилу в стіні прямо перед собою. Він знову й знову пробував Кинути її в напрямку лицарів. Раз, два, десять разів, п’ятнадцять. Суцільним потоком вливав у неї Буресвітло. Та засяяла. Пішов тріщинами вапняний розчин. Камінь заскреготів об камінь.

Сколкозбройний у червоному обернувся саме вчасно, щоб побачити, що на нього — з двадцятикратно більшим прискоренням, ніж у звичайного каменя — летить здоровенна заряджена брила. Вона гепнулася в нього, роздробивши нагрудник, розплавлені уламки якого бризнули на всі боки. Удар відкинув лицаря через усю кімнату, де той врізався в дальню стіну. І затих.

У Сета закінчувалось Буресвітло. Він зробив четвертинний Викид, щоб зменшити свою вагу, і з вистрибом припустив долівкою. Довкола валялися розтрощені, понівечені, мертві тіла. Сфери розкотилися по підлозі, і Сет висотував з них Буресвітло. Воно струмувало вгору, немов душі полеглих від його руки, і підживлювало.

Сет перейшов на біг. Інший Сколкозбройний незграбно позадкував, замахуючись мечем, і наступив на розколоту дерев’яну стільницю, від якої повідлітали ніжки. А король нарешті усвідомив, що пастка навряд чи спрацює. І кинувся навтьоки.

«Десять ударів серця, — подумав Сет. — Повернися ж до мене, о ти, виплід Геєни».

Удари серця глухо зазвучали в його вухах. Він скрикнув — Світло вирвалося з рота осяйним димом — і повалився долі якраз тоді, коли Сколкозбройний змахнув мечем. Силою Викиду шин юзом прослизнув між ніг нападника в напрямку протилежної стіни. І зразу ж Кинувся вгору.

Він злетів у повітря, і Сколкозбройний розвернувся для нової атаки. Але противника там більше не було. Сет знову перемістився на підлогу, приземлившись на розламану стільницю позад лицаря. Вмить нагнувся й зарядив її. Закований у Збрую боєць може бути захищеним від Викидів, але ж про те, на чому він стоїть, цього не скажеш.

Силою кількаразового Викиду він Підкинув дошку вгору. Та, накренившись, звилася в повітря, відшпурнувши Сколкозбройного, наче іграшкового солдатика. Сам Сет залишився на ній і під посвист вітру поїхав цим «підйомником» угору. Проте перед самою стелею зіскочив і Кинувся вниз. Раз, другий, третій.

Стільниця врізалася в стелю. А шин із неймовірною швидкістю летів на Сколкозбройного, котрий, оглушений, лежав горілиць.

Сетів меч матеріалізувався в руці безпосередньо в момент удару, і він встромив його, пробивши Збрую. Нагрудник розлетівся на друзки, і лезо глибоко занурилося в груди лицаря, а там і в долівку під ними.

Він підвівся й висмикнув Сколкозбройця. Монарх, який рятувався втечею, кинув погляд через плече та, відмовляючись вірити власним очам, нажахано скрикнув. З обома Сколкозбройними було покінчено за лічені секунди. Останні вцілілі солдати гарячково змикали стрій, прикриваючи його відхід.

Сет більше не плакав. Бо, здавалося, виплакав усі сльози. І тепер почувався змертвілим. Його розум… відмовлявся мислити. Він ненавидів короля. До глибини душі. І йому було боляче, фізично боляче від того, якою сильною була ця ірраціональна ненависть.

Паруючи Буресвітлом, шин Кинувся до монарха.

Він спланерував на ноги, але політ перервався при самій землі — і здавалося, що Сет наче завис у повітрі. Його вбрання розвівалося. Тим охоронцям, які все ще залишалися живими, мало би здаватися, неначе він ковзнув по долівці.

Під невеличким кутом Сет Кинувся донизу й