Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Хтось схопив мене за плече, і я злякано вереснувши, відскочила.

— Ти чого така смикана? — запитала Руслана, образившись.

Вирядилася вона сьогодні в коротку шубу й обтислу чорну сукню. Макіяж навела, зачіску вклала, маленьку сумочку під пахвою тримає. І не скажеш, що на навчання людина прийшла, а не на модну вечірку.

— Ти куди в такому вигляді намилилася? — запитала без особливого інтересу, озираючись на всі боки.

— А ти, куди в такому? — зневажливо окинула мене поглядом сестриця.

— Додому, — похмуро відповіла їй. Так, на моєму тлі сестриця мала ще більш ошатний вигляд.

— Ну, так я теж... додому, — понуро протягнула вона і, помітивши, що я не розпитую, ще більше засмутилася. — Я вже таксі викликала.

— Ага, — кивнула їй, збираючись піти пішки, але сестриця затримала.

— Ти чого?

— У мене грошей немає на таксі.

— Так у мене є, заплачу за обох, — і, більше не слухаючи моїх заперечень, без дозволу запхнула мене в таксі, що під'їхало.

Руслана назвала адресу і майже відразу ж вчепилася в мій лікоть.

— Ти чого сьогодні так рано? Прогуляти вирішила? — солодкавим голоском поцікавилася вона, на що я лише скривилася і відвернулася до вікна.

Під'їхавши до будинку, ми вийшли на вкриту снігом головну площу.

— Ти що образилася? — кинула сестра мені в спину, поки я шкандибала до будинку.

— Ні.

— Ні, ти точно образилася! Я ж бачу! — наполягала вона, поки ми підіймалися сходами.

— Ну і з чого ти взяла?

— Це тому, що Юрчик мене щодня приходить, так? — фраза мені здалася дивною, тож я повернулася подивитися на це чудо в пір'ї. Мою дію оцінили по-іншому, і сестриця різко вигукнула:

— Ось! Я ж знала, що ти його до мене ревнуєш! Я знала!

Зітхнула і відчинила вхідні двері.

— Та плювати мені, що там у вас, тільки навіщо в мене в кімнаті весь час стирчати, а? — стосунки цих двох мене вкрай дістали.

Не знаю, на що їх намагалася перетворити Руслана, але Говерла наче спеціально приходив майже щодня з нею поцапатися. Чомусь він завжди обирав час, коли я є вдома, і влаштовував із нею скандал просто посеред уже моєї вітальні. Навіщо цій парочці взагалі зустрічатися я розуміла насилу. І, якщо у Руслани — це уражене жіноче самолюбство, то у Говерли таргани в голові більше будуть.

— Та не стирчимо ми, так виходить! Взагалі ти сама винна, весь час його увагу на себе приманюєш! — видала сестриця, поки ми роздягалися.

— Я? Так, коли це я таке робила? — чесно кажучи, я постійно намагалася зробити щось подібне, у розпал їхньої перепалки намагаючись запропонувати чаю, поїсти або навіть звалити з моєї кімнати. Але хто ж мене слухав у запалі майже що бійки?

— Ой, та не придурюйся! Я бачу, як він на тебе весь час витріщається! — замахала вона на мене пальцем.

— Це тільки у твоїй хворій уяві! — буркнула їй у відповідь і відвернулася. Він на мене зараз і не дивиться, від цього все ще хочеться ревіти в подушку ночами. Щоправда, останнім часом я не плачу, більше злюся від бажання набити пику білявому козлу.

— Що знову з твоїм взуттям, на тебе чобіт не напасешся! — спритно змінила тему сестриця, але я помітила, як вона задоволено посміхнулася. — Одягнеш мої уггі завтра, так і бути.

— Уггі? — знайшла їх поглядом у кутку. Почистити їх чи що? Схоже, їх ніхто не чіпав після Різдва. Дістала їх із кутка невдоволено і з них щось упало.

— Це що? — запитала сестриця, піднявши золотий ланцюжок із підвіскою.

Придивилася і взуття випало в мене з рук. Це та сама прикраса! Той самий ангел, підвіска Ніни Новікової. Якось стало важко дихати, і я зрозуміла, що втрачаю свідомість.

— Алло! Дашка! Ти що здуріла? — завищала сестриця і потягла мене в кімнату, укладати на диван. — Ти чого тут бразильські серіали показуєш? Чого непритомнієш?

Перед очима стояли темні крапки, тож я до болю заплющила очі. Усе немов оберталося, і дихати ставало дедалі важче.

— Через цяцьку погано? Ти її, що вкрала? — в жаху розпиналася сестриця.

Довелося просвітити Руслані усі свої різдвяні пригоди, виговоритися про наболіле хоч комусь. Розповідала я захлинаючись, збиваючись і намагаючись зайвого про Юрка їй не говорити. А ось про те, який Кай насправді козел, розповідала із задоволенням. От тільки розповісти про те що було на кухні не змогла. Сестра не перебивала, та й сама перебувала в якійсь прострації. Під кінець з мого бурмотіння уже мало було що зрозуміти, та сестра все одно співчутливо кивала в такт кожному слову. Не знаю, на якому етапі в мене в руках опинився келих вина, і як багато я до того моменту вже випила, але уже було на це плювати.

— І як далеко ви зайшли? — без тіні знущань запитала сестра, і я ледь не ляпнула, як далеко.

Уміє вона налаштовувати людей так, щоб вони їй усі свої секрети розповідали. Щось подібне й у Юрка я помічала. Ось точно чоловік і дружина — одна сатана. Скривилася, добре хоч найінтимніше не здогадалася їй розповісти.