Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

193

С. 336. Діва Меріан — кохана Робіна Гуда в англійських народних баладах.

194

Кордон з Іспанією обороняли три потужні фортеці: Алмейда, Бадахос і Сьюдад-Родриго. У перші місяці 1811 року всі три утримували французи. Вирушивши на Алмейду, Веллінґтон наказав генералу Бересфорду йти на чолі португальської армії на південь і взяти в облогу Бадахос. (Прим. авт.)

195

Йоркшир уходив до англійських володінь Короля Крука. Знаючи, що Вінкулюс, як і вони самі, північанин, м-р Норрелл та Чилдермасс не могли не заповажати його бодай на крихту більше. (Прим. авт.)

196

Не тільки Ласеллз, а й багато хто відзначав цю дивовижу: м-р Норрелл і чути не хотів про Короля Крука, але мешкав у будинку, змурованому із каміння, видобутого за наказом Короля Крука і на землі, що йому колись належала та яку він добре знав. (Прим. авт.)

197

С. 342. Джон Ускґласс — прізвище Короля має кельтське коріння й означає приблизно «синя/сіра/зелена вода».

198

Книговбивство — одна з пізніших статей в англійському магічному праві. Умисне нищення магічної книги карали так само, як і душогубство, вчинене проти християнина. (Прим. авт.)

199

С. 347. Джон Веслі (1703–1791) — священик, який заснував методистський рух в Англіканській церкві. Коли йому було п’ять років, будинок, в якому жила родила Веслі, загорівся, і хлопця дивом витягнули з полум’я (інші його родичі врятувалися самі). Після цього й Джонова мати, й він сам переконалися в тому, що Господь зберіг дитину для якихось великих справ. Або це втрутилися фейрі.

200

Не всі перелічені джентльменом достойники були християнами. Адже як ми називаємо їх розмаїті племена й народності одним словом «фейрі», — так само й вони зазвичай вдаються до слова «християни» на позначення всіх нас, людей різних віросповідань, народів та часів. (Прим. авт.)

201

С. 349. Англійське повітря — це повітря свободи. — Цю (або дуже схожу) фразу промовив Вільям Маррі, 1-й граф Марсфілд (1705–1793) — британський юрист і законодавець, противник рабства. У 1772 році на суді раба-втікача Марсфілд виніс вирок, що в Англії та Вельсі рабство суперечить закону. За цим вироком було звільнено чотирнадцять або п’ятнадцять тисяч темношкірих, що були в рабстві на території Англії. Вирок, щоправда, не поширювався на колонії — остаточно рабство в Британській імперії заборонили лише у 1833 році.

202

С. 351. Кегун Ґрант (1780–1829) — британський офіцер, розвідник. 16 квітня 1812 року потрапив у полон до французів, але зміг передавати дані про ворога навіть з полону; коли його відправили на допит у Париж, втік дорогою. Якийсь час він перебув у Парижі, видаючи себе за американського офіцера, він повернувся до Англії, а звідти знов до війська Веллінґтона.

203

Guerrilla — іспанське слово, що означає «маленька війна». Банди ґерільєрос були загонами іспанців, чисельністю від кількох десятків до кількох тисяч, які воювали з французькою армією та усіляко діймали її. Частину з них очолювали колишні солдати, тому в них панувала достоту військова дисципліна. А решта кишіла відвертими бандитами, які свої сили кидали головно на залякування нещасних земляків, а не на війну з французами. (Прим. авт.)

204

С. 352. Херонімо Саорніль (1771 — ?) — іспанський партизан, командир загону «Вільні гусари Кастільї-ла-В’єхи». У 1813 році Веллінґтон присвоїв йому звання полковника, але в травні того ж року Саорніль постав перед трибуналом за звинуваченням, пред’явленим муніципалітетами кількох міст, що постраждали від шалених контрибуцій, дебошів, вчинених військами, і грабунків церков. За допомогою награбованих грошей підкупив тюремників і втік з в’язниці; подальша його доля невідома.

205

С. 355. Фіцрой Джеймс Генрі Сомерсет, 1-й барон Реглан (1788–1855) — британський військовий. Під час кампанії на Піренейському півострові був секретарем Веллінґтона, у 1814 році одружився з його племінницею. У битві при Ватерлоо втратив руку і згодом, щоб цей недолік був не таким помітним, носив одяг з особливим кроєм рукава, який і отримав його ім’я. Як фельдмаршал командував англійськими військами під час Кримської війни, помер під Севастополем від холери.

206

Джонатан Стрейндж — Джонові Сеґундусу, Мадрид, 20 серпня 1812 року.

«Коли б не виникла потреба відшукати когось або щось, лорд Веллінґтон одразу ж просить мене викликати видіння. Це ніколи не спрацьовує. Король Крук та інші авреати володіли магією спеціально для пошуку людей або речей. Скільки я розумію, вони брали срібну чашу з водою. Розділяли поверхню води начетверо осяйними лініями світла. (До слова, Джоне, я щиро не можу повірити, що вам так уже складно витворити ці лінії, як ви кажете. Я не можу описати цю магію ясніше. Це ж надзвичайно просто!). Чверті втілюють Рай, Пекло, Землю і Фейрі. Далі, певно, накладають закляття вибору, яке й має вказати, у якому з цих царств перебуває потрібна вам людина або річ, — але що робити далі, я не маю жодної гадки, як, власне, і Норрелл. Якби ж тільки я знав ці чари! Веллінґтон і його офіцери завжди дають мені завдання, які я або неспроможний виконати, або змушений облишити на півдорозі просто тому, що не знаю потрібної магії. Брак цих знань я відчуваю щоденно. Одначе в мене зовсім немає часу експериментувати. Тому, Джоне, моя вдячність не знала би меж, якби ви присвятили трохи часу випробуванню цього закляття і негайно повідомили мені у разі хоча б найменших успіхів».

У паперах Джона Сеґундуса, що збереглися донині, немає жодного натяку на те, чи ж вдалося йому досягнути успіху й відновити закляття. Однак восени 1814 року Стрейндж збагнув, що уривок із «Об’явлення про тридцять шість інших світів» Паріса Ормскірка — який тривалий час вважався описом вівчарської лічилки — насправді був спотвореною версію саме цього заклинання. Наприкінці 1814 року і Стрейндж, і м-р Норрелл уже впевнено застосовували таку магію. (Прим. авт.)

207

Стрейндж