Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

-Сашо, ти на годинник дивився?

-Я через тебе впав з диванчика. А ще хочу тобі сказати, він ну дуже не зручний. Тобі потрібно його замінити.

-Більше ти мені нічого не хочеш сказати?,- злість переповнює мене ще більше.

-Ні, дай мені ще поспати!

-Щоб через півгодини був в Оксани в компанії, ми вчора не договорили.

-Якщо не приїду, то що буде?

-Краще не зли мене,- стримуюсь та впираюся кулаком об стіл,- Я ж знаю, що це ти їй написав з мого телефону.

-Ааа, ти про це,- з труднощами добав він свої слова,- Ти не ображайся, я скоро буду.

-Чекаю,- кладу слухавку, від розмови легше не стало.

В руках телефон засвітився від нового смс від неї

-«Квіти дуже гарні, але було б приємніше як би подарував при зустрічі сам». Ох, Катю, я і сам це знаю. Але чому за подаровані квіти ти пишеш мені? Я ж тобі їх не відправляв. Я щось вже нічого не розумію.

Беру папки з документами та виходжу з кабінету. Очима бачу її, але не наважуюся підійти. Прямую до конференц-залу, чекаю на всіх працівників, але думками згризаю себе ще більше. Для того, щоб її знову побачити я придумав  незаплановану нараду для працівників та зірвався на бідолашній Олі, хоч вона дійсно нічому не винна. Мені потрібно було поговорити лише з Катериною та бажано на одинці. На при великий жаль наша розмова закінчилась не так, як я цього бажав. Розгніваний, роздратований, ледве стримую свої емоції йду до свого кабінету. Намагаюся подзвонити до Саші, щоб дізнатися де він.

-Пане Коваленко, ви мені так часто не телефонували за весь період, як за сьогодні.

-Де ти ходиш?

-Пару хвилин не можеш почекати?

-Ні, мені потрібно від тебе пояснення,- не встиг договорити, двері кабінету відкрилися.

-Тут я,- виключає слухавку проходячи ближче та закриває за собою двері,- Я і не знав, що ти такий надоїдливий.

-Хто б говорив. Розказуй, як ти до цього додумався?,- показую на екран телефона та чат з Катею.

-Зрозумій мене правильно, - відкладає телефон в сторону,- Я хотів тобі допомогти. Ти так казав моя, моя! От я і не витримав та й написав з твого телефону.

-Тоді, що ти скажеш на те, що вона дякує мені за подаровані квіти?,- стоячи впираюся долонями об стіл та дивлюся на нього,- Це теж твоїх рук справа?

-Ааа, лише не бий мене.

-Не буду, якщо почую від тебе правду,- та руки не слухаються та жимаються в кулаки.

-Ти довго не повертався з кавою, а я побачив твій телефон, увів від себе номер та написав їй повідомлення. Та це не все,- робить паузу, та нервово поглядаючи на годинник,-Квіти від тебе, я замовив ще вночі по пʼяні. І попросив, щоб вони написали записку та поклали в букет.

-Ти напевно знущаєшся з мене. Що було в тій записці, я маю знати все.

-Не скажу,- збирається йти,- Мені вже час.

-Скажи, що було там написано,- строго йому вказую,- Якщо ні можеш забирати своє замовлення назад, ніхто його робити не буде.

-Не знав, що ти жорстока людина, я лиш хотів тобі допомогти налагодити стосунки з нею.

-Я міг сам щось придумати, а ти без мого відома на робив таке. Що ти за друг такий. Спочатку приходиш і кажеш, що тобі теж подобається Катя, а потім намагаєшся нам допомогти? Я терпів все, особливо твої пʼянки, твоїх безмозглих дівчат, твої пригоди з яких я болот тебе тільки не витягував. От така мені вдячність?,- Він нічого не відповівши пішов до дверей.

-Там було написано: «Моє серце і думки залежать від тебе. Твій таємний незнайомець!». Знай, я б ніколи не хотів втратити нашу дружбу, ти для мене як брат,- вийшов з кабінету та гримнув дверима так, ніби дав мені ляпаса словами по обличчю.