Читати книгу - "Мені потрібна свобода, Аріна Спел"

Чергове ранкове дежавю. Голий Кайлен. Я на ньому. Його запах в моїх легенях, на шкірі. Ну і звісно ерекція яка впирається мені в ногу, куди ж без цього. 
Ковдра вночі десь поділася, ми лежали на ліжку , промені вранішнього сонця падають на наші тіла. Я замилувалася ним. Ідеальні рельєфні мʼязи, тонка доріжка чорного волосся спускалася до паху. Мммм. Моя рука, абсолютно не підконтрольна мені в той момент , потягнулася до нього. Пальці пробіглися по пресу, відчуваючи оксамитову шкіру, зачепилися за ці злощасні волоски, й почали спускатися. Я нічого такого не хотіла. Чесно. Я, мабуть перебувала у стані не осудності в цей час, бо абсолютно не віддавала звіту своїм діям. 
-Вирішила доконати мене, жінко? - знов насмішкуватий шепіт над головою. 
Він спить колись? Чи хочаб заради поваги прикинувся що спить. 

Рррр. Гарчу не гірше звіра. Висмикнула руку, підірвалася з ліжка й демонстративно, не прикриваючись, пішла у ванну кімнату. Чого соромитись? Бачили вже один одного. І не раз. 
Думала повернутися, йому вже й слід простине, але ні, лежить собі, руки під головою, й навіть прикритися не спромігся. Аполон, з манією велечі. 

—Державні справи не зачекалися? Не провалиться світ у бездну якщо ти не будеш керувати і спрямовувати?- поцікавилася я.

-Скоро я знайду спосіб зайняти твій гострий язичок. І попереджаю, доведеться карати тебе кожного разу, щоб відучити від цієі звички!

-А сил вистачить? - пирхнула я. От нахаба. Може я взагалі з ним діла ніякого мати не збираюсь. А він тут непристойності сипле. 

—Два покарання. 

—Може б ти записував десь. До вечора ще знаєш скільки часу. Недайбоже зібʼєшся в підрахунках. 

-Три.

Хто зна, до чого б ми до сперечалися і чи не дійшли б до двозначних чисел. Але в двері постукали. 
-Сніданок. 
-Заходьте - крикнув Кайлен і лише прикрив себе ковдрою. Та будь кому зрозуміло, що він під нею не одягнений. Його, вочевидь, це мало турбувало. 

Снідали ми мовчки. Кожен був в своїй думках. Я хвилювалася від того , що ввечері мені потрібно обернутися. А якщо в мене не вийде? Я ж не відчуваю більше її, ніби й не було ніколи, ніби це наснилося мені. А якщо щось піде не так? 
Кайлен теж нервував. Це було видно, хоч він і намагався вдавати, що спокійний. 
-Я сьогодні з тобою цілий день- ніби читаючи мої думки, почав він.- це буде нелегко, але ти впораєшся. Я з тобою. Все буде добре. У нас багато часу до вечора. Вчора я не хотів мучити тебе розпитуваннями. Навіть зараз можеш не відповідати, якщо не хочеш. Розкажеш мені про своє життя?

-Навіть не знаю про що ти хочеш почути. Нічого незвичайного. Питай, що цікавить, а там подивимось. Але це не безкоштовна акція. Натомість ти відповіш на мої питання опісля. 
​​​​​​-Скільки тобі років?

-Тридцять два.

-Це багато що пояснює. В тебе був чоловік в минулому житті?

-Ти чув мою відповідь? Мені тридцять два. Треба було питати скільки чоловіків було в моєму минулому житті. 
-Добре- прогрчав, коли вже відмовитись від цієї дурної звички гиркати на мене - Скільки було чоловіків? 
-Офіційно один. Ще двоє партнерів до нього. Як бачиш , зовсім не багато, це лише кількість твоїх офіційних наложниць. 
-Ти сумуєш за ним? Хочеш повернутися? - він пильно дивився на мене, стиснувши губи.

-А ти сумуєш за своїми незліченними хвойдами? Хочеш повернутися? - передразнила його я. Ну, чи не на хаба. Сам тут кидається від однієї до другої, а мені притензіі, що я його , прекрасного, не дочекалася, ні сном ні духом не знаючи, що він взагалі існує. 

​​​​​​-Здається ми домовились, що на запитання відповідаєш спочатку ти.

-Хто ж знав, що питання в тебе ще дурніші ніж накази. Хоча я й не думала, що тобі вдасться їх перевершити. 

-Тобі не повернутися. Ти ніколи більше не побачиш його. Чи їх. 
-Іх? Маєш на увазі одночасно? - я розреготалася. Адекватний, на вигляд, чоловік, але коли ревнує, мабуть втрачає останню клепку.- Я не шкодую за минулим. Але й за жодним з них теж. Все закінчилося. Я ніби справді заново народилася. Якщо тобі буде легше з цього, я не кохала жодного. Просто так складалося, якось само по собі. Одні стосунки змінили інші. Час йшов, життя минало. Я одружилася по інерції, бо так треба було, бо так прийнято. Залишмо це. Якщо є ще щось, питай. А ні, то моя черга.

-Хм. Звісно є. Ти ж не думаєш так легко відбутися. Який був твій план, коли ти зрозуміла що трапилось?

-Ідеальний!!! Бездоганний!!! Вилетіти з відбору й почати власне життя собі на втіху. 
-Ось чому ти так нахабно поводилась. 
-Прошу? Я? Себе бачив з боку? Я боялася що тебе в якиісь момент розірве від пихи і самовпевненості, й ти забрудниш мою сукню своїми рештками. 
-Я не звик до таких жінок як ти. Це збивало мене з пантелику. Всіх дівчат вчать бути покірними, милими й турботливими. 
-Ну, мила , мабуть й з мене вийшла непогана. З покірністю трохи не склалося, а так все при мені. 

—Трохи? Трохи?!!!! Більш норовливого створіння я не зустрічав. А що б ти розуміла, одна з улюблених моїх справ приручити диких коней. 
-Бідні тварини. Теж наказами мучиш???

Він розреготався. Притис мене до себе й поцілував. Але зовсім по іншому. Ніжно. Турботливо. Як же добре….