Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

— Чому ти думаєш, що такий план мене не влаштує? Я ж не збираюся за нього заміж, на жаль, у мене вже є чоловік, —  зітхаю і кручу перед обличчям безіменним пальцем з обручкою.

Не знаю, звідки беру сміливість, напевно, в усьому винен шалений приплив адреналіну.

Очі миттєво спалахують. У глибині двох чорних прірв я знову бачу суміш шалених емоцій, і здається, саме зараз цей потік вдарить по мені. Різко опускаю руку і ховаю її за спину. 

З жахом розумію, що відступати нікуди. Як шкода, що не можна зростися зі стіною. Заплющую очі й поринаю в паніку, вся сміливість зникла з організму за частку секунди.

Замість очікуваного емоційного вибуху я чую сміх. Відштовхуючий і мерзенний, він б'є по барабанних перетинках, ніби молотком. Ні, він точно збожеволів. І як я могла не помітити цього раніше?

Я дивуюся ще більше, відчуваючи, як чоловічі руки поповзли по моїх грудях, немов змії.

— Що ти робиш?

— Ну ж бо, розслабся, принцесо, ти ж сама цього хотіла. Видихай.

— Прибери руки й провалюй до своєї Єви. Я тебе більше до себе не підпущу, — голос тремтить, зривається. Всередині все кипить від образи та гніву, але Захарові, здається, байдуже. Здається, навіть слухати не збирається. Бачу, як усміхається, ніби мої слова — порожній звук для нього.

Коли піднімаю погляд, розумію, що він дуже злий. Очі палають вогнем.

З голови миттєво вилітає все. Серце розганяється до болісних відчуттів. Б'ється як божевільне, здається, що ось-ось вирветься з грудей. Навіть вуха закладає від хвилювання.

Захар стискає мою потилицю холодними пальцями, занурюється в моє волосся і дивиться мені в очі, важко дихаючи. Від цього дотику  пробиває розрядом.

Одним різким рухом вільною рукою фіксує мою шию. Притискається губами настільки несподівано, що в мене підгинаються коліна, але він силою змушує мене втриматися на місці. Притискає до себе так міцно, що, здається, кістки захрустять.

Відчайдушно мотаю головою.

Він відступає лише на мить, щоб дати нам обом ковток повітря. 

— Пізно — шепоче, нахилившись до мого вуха. 

— Ти мені огидний, — шиплю у відповідь, стискаючи зуби. Намагатися відвернутися, але він перехоплює моє обличчя, утримуючи на місці. Знову не чує і йде напролом.

— Не бреши, — у голосі чується холодна впевненість.

Він ніби насолоджується моїм опором. Думає, що врешті-решт я зламаюся.

Стискає мене ще міцніше. 

— Така чутлива, — хриплуватий голос зачіпає всі нервові закінчення. 

— Будь ласка… зупинись…

Намагаюся зберегти хоч краплю гідності, але все це стає безглуздим. 

Я втрачаю рівновагу, чіпляюся за його кам'яні плечі. Скрикую, але не від болю. Це не просто емоція. Це те, що я не можу контролювати, те, що починається глибоко всередині мене і повільно піднімається на поверхню.

Очі розширюються від здивування, але всередині виникає дивне, суперечливе почуття. Не можу зрозуміти, що саме мене так лякає — його натиск чи моя власна реакція на його дотики. 

Кімната звужується, стеля тисне. Все змішалося. Я захлинаюся в цьому хаосі. 

Захар різко підхоплює мене на руки, притискаючи до себе так міцно, що я ледь встигаю усвідомити, що відбувається. У грудях вибухає електричний розряд. Його кроки впевнені й швидкі, не залишають мені шансів на опір. У повітрі висить напруження, що жалить у всі нервові закінчення. Ненавиджу те, якою безпорадною стаю поруч із ним.

Моя голова падає на його плече, очі широко розкриті, серце в грудях б’ється швидше. Напружена атмосфера спалює залишки розуму. Я навіть не усвідомлюю, що сама притискаюся до його міцного тіла, потребуючи чогось більшого.

Він заносить мене в спальню, де напівтемрява і важкі штори створюють атмосферу повної ізоляції від зовнішнього світу. Захар без церемоній кладе мене на ліжко. Я відчуваю, як він нахиляється до мене, його гаряче дихання обпалює мої губи перед тим, як він знову притискається до них у поцілунку, вимогливо й безжально.

— Спеціально це робиш, так, Юль? — шепоче він крізь поцілунок.

Його слова заплутують мене, але відповісти я не можу. Він продовжує обіймати мене, ніби прагнучи злитися в одне ціле. Я відчуваю, як кожен його дотик змушує мене втрачати контроль над собою.

— Щоб я більше не чув про інших чоловіків, зрозуміла? — говорить, дивлячись мені прямо в очі.

Я ледве можу думати від напруження. Моє серце б’ється швидше, і я відчуваю, як усе, що сталося за останню годину, відходить на другий план. Далі все відбувається швидко. Навіть дуже. 

****

Ми обидва захлинаємося від емоцій, які переповнюють нас.

Захар різко встає, збирає свої речі і, не сказавши більше ні слова, виходить зі спальні.

Мене пробиває тремтіння. У дворі спалахують фари машини, і мій чоловік на швидкості виїжджає. Я відчуваю, як по щоках скочуються сльози. Він поїхав до неї? Після всього, що сталося?