Читати книгу - "Руйнівниця фортець, Марчін Швьонтковський"

– Пан правий і вірно вчинив, – заспокоїв його Еркісія, бо зрозумів, що іншого виходу насправді не було. – Вони сказали, чого бажають?

– Я розмовляв з таким товстим маршалом, він сказав, що вони захоплюють місто від імені герцога Вільяма Гессенського, бла-бла.

– Наразі ми не можемо їх впустити. – Іспанець подумав про дівчину, замкнену в університеті, повністю відірвану від реальності та беззахисну.

– Скажи це їм, а не мені. Я пропоную негайно відступити вздовж річки.

Еркісія розглядав можливості. Вони могли залишитися і захищатися від удвічі більшого ворога, втекти і залишити Катаріну напризволяще або втекти і спробувати забрати дівчину з собою. Про друге не могло бути й мови, і він не хотів ризикувати останнім, тому що не знав, що може статися, і не був цілком упевнений, чи це взагалі можливо - тому що сам пам'ятав, як його власна рука , живучи власним життям, зупинилася на півдороги, коли він намагався доторкнутися до дівчини. У них не було жодного шансу перетнути міст, тому що, перш ніж вони встигнуть сформувати колону, противник атакує їх у середині маневру.

– Ти бачив у них якихось етеромантів?

– Жодного, хіба що вони якось сховані.

– Тоді ми залишаємося тут.

Ханов довго дивився на Еркісію. Він озирнувся.

– Я не хочу псувати тобі забаву, іспанець, але це зовсім хуйове місце для такої битви. У нас є перевага у висоті, але їх удвічі більше, і, чесно кажучи, як військові, вони виглядають краще. Але якщо вони зв'яжуть нас битвою, то нам нікуди подітися, за нами річка. Це останній момент для відступу.

– Це правда, – сказав Еркісія і пришпорив коня. – Але ми не можемо!– заволав він через плече.

Ренегат швидко знайшов капітана етеромантів, суворого високого голландця на ім’я Маартенс, і втиснув йому в руку віридій, який знайшов у кабінеті Андреае.

– Роздайте його своїм найкращим людям. Нехай вони використовують це замість реагентів. Це посилить їх ефект, матеріал безпечний.

Офіцер кивнув, човгнув ногою та пірнув в ряди своїх людей. Еркісія знову пришпорив свого коня й повернувся до Ханова під пильним наглядом решти крихітного штабу, до якого входили два капітани, кілька лейтенантів, ад’ютант і пара сигнальників.

– А знаєш, – сказав полковник, – ми могли б відступити до замку. Тоді вони мало що б могли нам зробити.

Іспанець на мить задумався, але зрештою покрутив головою.

– Ні, не можемо. Тоді ми вляпаємося в облогу і застрягнемо тут Бог знає на скільки часу, без припасів у замку. Ми повинні стояти, чекати та сподіватися, що Катаріна закінчить свої справи в місті до того, як вони атакують.

– Що вона, до речі, робить?

– Це… складно. – Він запам’ятав стан, у якому залишив дівчину.

– Тож ми ніяк не можемо звідси вибратися?

Іспанець у відповідь лише похитав головою, уважно спостерігаючи за полем.

– Що ж, нас чекає важкий день, – зітхнув полковник і смиренно звів очі до неба.

Погода була чудова. Легенький вітерець зі сходу віяв їм в обличчя, повітря іскрилося спогадом про приморозок, і жодна хмаринка не закривала синього неба. Вони стояли на вершині пагорба, схил якого з одного боку — за ними зліва — вирівнювався перед самою річкою, а з іншого — справа — плавно переходив в інший, більший пагорб, на вершині якого височів масив порожньої фортеці Марієнберг. Прямо за ними був схил, а за ним річка та міст, що вели до центру міста.

Ханов розташував свій підрозділ посередині схилу, направленого на схід. Він прийняв такий шик, який Руперт рекомендував йому ще у Фрісландії. Класична лінія пікінерів, змішаних з мушкетерами, злегка заламувалася на флангах, щоб прикрити етеромантів, розташованих у центрі. Праве крило, з боку фортеці, забезпечувала кіннота. Проблема була ліворуч: між краєм їхнього строю та річкою була велика прогалина в чверть милі, частина з якої була абсолютно пласкою, через яку швидкий або рішучий ворожий підрозділ міг дістатися до них у тил. Еркісія побачив це відразу, але шансів залатати просвіт у них не було: довелося б або розтягнути лінію, або відслонити правий бік. Крім того, він знав, що маневр обходу у фланг через таке вузьке місце був нелегким — він на власні очі бачив катастрофу католицької армії, яка намагалася зробити те саме під час битви під Брайтенфельдом кілька років тому.

Дискусія була б абсолютно марною, тому у них не було часу робити будь-які перестановки військ. З боку ворога пролунали гучна барабанна дріб та гуркіт, який з цієї відстані більше нагадував бурчання, — і шик гессенців повільно рушив до них. Занадто повільно, щоб бути атакою. Іспанець запитально подивився на Ханова, який мав сталеві нерви.

– Вони хочуть увійти в зону враження артилерії, – пробурмотів той. – Це їхня найбільша перевага. З тих двох картаун вже можна було б стріляти, але фальконети є меншими. Ти впевнений, що ці ваші чари-мари спрацюють? Інакше вони на цьому схилі виріжуть нас, як качок.

– Впевнений, – прохрипів Еркісія, хоча напруга бою вже наповнила його шлунок величезною грудкою нервів, і він ні в чому не був упевнений.

Як тільки ворог наблизився на милю чи близько того, війська зупинилися. Самі вони майже нічого не бачили, бо сонце сходило за гесенцями, а ні у кого з них не було перспективи — але неважко було здогадатися, що солдати, що юрмилися на лівому фланзі ворога, готують гармати. І справді, через двадцять хвилин по них пролунали перші постріли. Спочатку вони були абсолютно неточними, але ворожі артилеристи, маючи ідеальні умови – стріляючи за сонцем, попутний вітер і ідеальну видимість – лише після двох залпів влучили в їхні лінії. Пролунали крики поранених. Ханов підняв руку та подав знак сигнальникові.

Наказ передали. Пролунали наступні постріли. До них знову долинули моторошні крики та лемент. Рота етеромантів розійшлася віялом і утворила дві лінії позаду свого строю, а потім підняла над ним блідо-помаранчевий щит. Наступні гарматні ядра влучили в нього, зупинилися на секунду, а потім м’яко впали на землю, ковзаючи по чарівній поверхні. Це справило моторошне враження. Деякі солдати, хоч і були готові до дивовижних явищ, несвідомо робили хресні знаки та бурмотіли молитви.

Ефект щита був дуже простим, і для його підтримки не потрібно було багато сил — час від часу міняючись,