Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вода, павутина 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода, павутина"

239
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода, павутина" автора Нада Гашич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 122
Перейти на сторінку:
class="p1">— Маю роботи по вуха. В нас вбивство.

— Та шо з тобою… То ж не перший раз для тебе.

— Слухай, ти ж по роботі в Загребі…

— Та приїхав просити, шоб мені вернули ствол, та й думаю, ти тут маєш вплив… Якшо трохи підсобиш, буде скорше. Га?

— Та дідька лисого маю, а не вплив. Йди спочатку на Петринську, заповни всі бланки як треба, і тоді побачимо, що можна зробити.

— А кава? Чи щось міцніше?

— Яке міцніше в робочий час? Минули ті роки.

— Після обіду?

— Побачу. Задзвони.

Касумич, задкуючи, віддалявся, чоловік підняв руку на знак прощання.

— Гей, Тесла, тебе тут навіть ніхто не знає під тим іменем.

— Йосина, не насміхайся, то не ім’я, а прізвисько. Ти його вже розтерендів?

— Ага, он твої кумпани з роботи з тебе вже сміються.

— А ти такий ліцький кумпель, тільки приїдеш, зразу спартолиш. І не з’являйся більше отак, без попередження.

— Поки той камуфляж на мені, буду з’являтися коли захочу і де захочу. Ну, бувай!

* * *

— Помаліше їдь, шось я нині не в формі.

— Як скажете.

— Як ти?

— Добре, дякую.

— Все як має бути?

— Та.

— Все чисто?

— Все.

— Більше не будемо про це згадувати.

— Нема потреби.

— Я не питаю, хто був з тобою і як все минуло. Дешо бачив в останніх новинах.

— Нема потреби про це говорити.

— Пильнуй, як їдеш по Месничкій. Мені зле.

— Як скажете.

* * *

Відчинила Іта. Ірми не було, і Касумич мусив представитися. Вона завела його в кухню. Повторювала Ірмині вибачення, лише пропустила частину про небожа, який після себе залишає гармидер. Касумича навіть професійна цікавість не навчила добре оглядати приміщення, в які він заходив із розслідувальною метою. Здавалося йому, що це не надто пристойно. Чого навчишся в дитинстві, важко забувається. Але це? Будинок виглядав гірше, ніж учора. Іта запропонувала йому стілець, а тоді помітила, що на стільці наскладана купа Давидового одягу, яку принесли з лікарні, і нарешті заридала.

Підняла наскладані речі і з тим оберемком стала.

— Вибачте, сталося страшне горе. Страшне. Сина сестри вчора ввечері збив трамвай.

— Він живий?

Касумич сказав це так, що Іта припинила ридати і здивовано поглянула на нього.

— Так, живий.

Касумич пильно дивився на блакитний ранець, який хитався в її руках, і на неохайно відрізаний від відірваної кишені пластиковий клапоть.

Хвилин за десять добре вивчив фотокартку хлопчака, яку попросив у Іти, взяв усю інформацію про Давида, її батьків, лікарню і місце, де його збив трамвай.

До вулиці Клаічевої їхав усупереч усім правилам про обмеження швидкості.

Про Ірму забув.

* * *

Ірма лише під ранок трохи заснула. Довго була з Катариною і пішла з лікарні лише коли дитину з операційної зали перемістили до палати інтенсивної терапії. Туди їй не дозволили заходити, вона розцілувалася з Катариною і ледве доїхала до дому. За два дні безмежно виснажилася, більше навіть плакати не могла. Мусила прийняти трохи заспокійливих. Подумала ще про щось, але цього в цей момент в її кімнаті не було. Короткий сон був схожим на марення, і вона прокинулася від звуку будильника — тремтяча, похмільна, а насправді важко хвора. До школи сьогодні їй піти необхідно, це знала; муситиме залагодити всі справи, які не може Катя, Іта їй мозок проїсть, якщо вона проігнорує свої обов’язки щодо весілля. А що найгірше, сьогодні можна забути про автівку, вона не здатна сісти за кермо.

Вода для неї завжди була другом, але цього ранку ніщо не могло її освіжити. Вийшла з хати, як хвора. Цього дня наїздилася трамваями.

У трамваї номер 9, який ходить на залізничний вокзал

Ірма говорить мобільним телефоном:

«Ні, дзвоню не зі свого телефону. Дзвоню, коли ти казав задзвонити. Підпишу. Я тобі казала, що підпишу. Куди прийти? Можна трохи пізніше, бо в мене уроки нині по обіді? Через День всіх святих якісь зміни. Ясно. Так. Чуєш голоси і крики, бо я в трамваї. Я тобі сказала, що їду на заняття. Перед трешнєвською «Намою» о вісімнадцятій. Підпишу.

Мобільний телефон — звук грому:

«Слухай, скільки та моя всякого наплела на мене в поліції. Шо я її потовк. Я кажу в поліції, шо якби я її лупив, як треба, вона би вже не встала. Мусор тільки заржав, він же так само хлоп, курча, доганяє, про шо я кажу. Кобила жирна, най тільки ше раз писка розтулить, буде щелепи по лисій горі шукала, шляк би її

1 ... 26 27 28 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода, павутина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода, павутина"