Читати книгу - "Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна"

Емір підняв на мене очі й на хвилину завис у мовчанні. Лише схрестив пальці й підпер ними голову, немов намагаючись зібрати всі думки до купи. Потім видихнув, відклав бокал убік і почухав переносицю. Це жест, який я вже вивчила — ознака того, що він дійсно в глухому куті.

— А далі що? — запитав він нарешті, скоріше себе, чим мене, нахилившись трохи вперед. Його голос звучав низько, майже пошепки.

— Що «далі що»? Ти мені скажи, що в тебе в голові? У нас буде дитина, Еміре, наша дитина! А ти все ще поводишся так, ніби в тебе немає жодних обов’язків ні переді мною, ні перед нею!

Емір мовчав, лише підняв бокал, зробив кілька великих ковтків і притулив його до губ. Я помітила, як його пальці нервово стиснули скло.

— Ти зараз просто п’єш віскі, знімаєш стрес, але не вирішуєш проблему, — я трохи нахилилася вперед, упершись руками в стіл. — Хочеш знати, як я це бачу? Ти граєш у скелю, але насправді хитаєшся так, що ось-ось розвалишся.

Він відставив бокал і знову провів рукою по обличчю.

— Анастасіє, ти думаєш, я не знаю, що це відповідальність? Що це змінює все моє життя? Але в мене є мій світ. І в тому світі я не можу собі дозволити слабкість.

— А я? А твоя дитина? Ми теж у твоєму світі чи все ще за його межами? — я піднялася, змахнула рукою в бік дверей. — Бо я вже втомилася здогадуватися, на що можу розраховувати.

Емір різко підвівся, підійшов до мене й узяв за руку. Його погляд став м’якшим, але голос був таким самим упевненим.

— Ти в моєму світі, навіть якщо тобі зараз здається, що ти не там. Просто дозволь мені це вирішити по-своєму. Але знай одне: заради тебе я готовий зламати всі свої правила. І якщо ти носиш не мою дитину, а онука…

Я відчула, як у мене пересохло в горлі. Слова прозвучали так, ніби це було не просто зізнання.