Читати книгу - "Несвідоме одруження, Естрела Асферіс"

***

Аурелія Ерабет Альтаур

Через півгодини я, дізнавшись у перехожих розташування потрібних мені об'єктів, таких як ринок, магічна крамниця, і кабінет приватного лікаря, опинилася біля найближчого з них. Це була магічна крамниця. Зайшовши, я ніби занурилася в інший світ. Скрізь були амулети, артефакти, магічні предмети різного ступеня давнини. Були як доволі нові штучки, так і старовинні артефакти, ціни на які були, як завжди, високі.

Озирнувшись, я наблизилася до тієї частини крамниці, де розташовувалася секція накопичувачів. Кілька хвилин постоявши, вивчаючи їх, я вибрала кілька досить потужних. Покликавши господаря, я вказала на те, що вибрала, і попросила підібрати мені щось для стабілізації емоційного фону, а також щось для поліпшення розумової діяльності.

Він, поміркувавши кілька секунд, пригадуючи все, що в нього є, сказав, що з того, що мені потрібно, у нього є тільки амулет для поліпшення розумової діяльності. А ось з емоціями мені доведеться розбиратися самій. Як сказав власник, він давно не чув про такі штучки, які могли б контролювати емоції. Порадив із цим питанням звернутися або до лікарів, або до менталістів.

Подякувавши власнику крамниці і розплатившись за товари, я, прихопивши їх із собою, попрямувала до наступної точки свого маршруту. Це був ринок, я збиралася купити провізії. Не завжди ж мені вдаватиметься пополювати, є землі, в яких майже нічого не водиться. Тож мені потрібні були продукти, що не швидко псуються.

І я зайнялася пошуком необхідного. На ринку було безліч товарів, але, на жаль, більшість із запропонованого належала до продуктів, які швидко псуються. Поблукавши близько півгодини ринком, я все ж знайшла необхідне. Попрямувавши до помітного здалеку прилавка, я відчула, як хтось пронісся повз мене, вихопивши мій мішечок із грошима.

Звісно, я не могла залишити це просто так. Там була вагома частина моїх заощаджень за минулі роки, і ці гроші мені ще знадобляться надалі. Розлучатися з ними зараз я не мала наміру. Тож, активувавши заклинання прискорення, я помчала за злодієм. Це було непросто, навіть з моєю швидкістю я ледь встигала за ним. Це могло означати тільки те, що злодій є представником однієї з найшвидших рас цього світу, перевертнем.

І все ж, незважаючи на його швидкість, і купу бездіяльного народу, що заважав у просуванні, я змогла наздогнати злодія. Ми обидва опинилися в підворітті, з якого не було виходу. Злодій повернувся до мене, і я з потрясінням упізнала свою давню знайому Мел.

Саме вона підказала мені вступити до Академії, за що я їй завжди буду вдячна. Але що вона тут робить? Раніше вона проживала в абсолютно іншому місті.

- Мел, що ти тут робиш? - гукнула я її, намагаючись з'ясувати питання, яке мене цікавить.

- Ти хто? Звідки знаєш, як мене звати? - звісно, вона мене не впізнала, на мені була якісна ілюзія. Я все ще використовувала приховуючий артефакт, і, найімовірніше, буду й далі його використовувати.

- Привіт тобі від Ері, - відповіла я, натякаючи на наше знайомство. У той час, коли я зустріла Мел, вона знала мене під ім'ям Ері.

Мел скептично подивилася на мене, і сказала:

- Ти не вона. Звідки ти знаєш її і мене?

Звичайно, я розуміла її сумніви. Непросто довіритися і відкритися абсолютно незнайомій тобі істоті. Тим більше, з такою професією, як у неї. Але річ у тім, що я й раніше знала, хто вона і чим займається. Тому, пригадавши всі обставини нашого попереднього знайомства, я сказала те, що знали тільки ми двоє:

- Ліс. Ти і я. Болота. Трясовина. Блокіратор.

Коли я тільки почала це говорити, вона з недовірою вслухалася в мої слова, але коли я закінчила, вона приголомшено подивилася на мене, все ж таки не до кінця, але визнавши. Вона, як і я, пам'ятала, що зустрілися ми в лісі, ми обидві заблукали. Вона тікала від членів своєї старої банди, щось із ними не поділивши. Я ж ховалася від своїх переслідувачів. Те, що ми зустрілися в такому величезному лісі, було дивом. Далі ми вдвох бігли лісом, з якого вийшли прямо до боліт. Вибору в нас не залишалося, тому, знехтувавши небезпекою опинитися в трясовині, ми пішли навпростець. Не повертатися ж нам було до наших переслідувачів. Не знаю, як, але ми тоді все ж вибралися з тієї ситуації живими. Після чого потоваришували, і наприкінці нашого невеликого знайомства Мел порадила мені вступати до Академії.

Схоже, Мел усвідомила, хто стоїть перед нею. Звісно, в нашу попередню зустріч я їй так і не сказала, до якої раси належу. Про мої проблеми з родичами вона знала в загальних рисах. Я могла б усе розповісти ще минулого разу, але вирішила, що так наражу її на ще більшу небезпеку. Що менше вона знає, то спокійніша я за неї.

Поки я згадувала наше минуле, Мел вимовила:

- Гаразд, припустимо, я вірю, що ти Ері. Хоча виглядала вона зовсім не так...

Перебивши її, я сказала:

- Мел, на мені і тоді, і зараз накладено ілюзію. Я все ще ховаюся від родичів.

- Зрозуміла. І що ж ти тут робиш? Пам'ятається, в останню нашу зустріч ти сказала, що збираєшся вступати до Академії, - усе ще недовірливо поглядаючи на мене, продовжила вона з'ясовувати питання, які її цікавили.

- Вони знайшли мене в Академії, довелося тікати, - коротко відповівши, я поставила зустрічне запитання, - а ти як тут опинилася?