Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

— О Боже, Даня, ми спізнилися! — Соля відчайдушно трусила за плече чоловіка. Потім вскочила з ліжка, підхопивши свою коричневу сукню з підлоги.

— Бляха, весілля! 

— Швидко вдягайся. — Соломія кинула Данилу його штани й футболку. — Марія нам не пробачить, якщо ми спізнимося на церемонію.

За кілька хвилин вони вибігли з будинку і якраз вчасно. Галявину готували до церемонії: робітники приносили стільці, ставили столи, збирали сцену. 

У будинку панував абсолютний хаос. Лада з кількома служницями збирали квіти, формували букети й виставляли їх на поріг для робітників. Вони мали прикрашати ними прохід, яким йтиме наречена. Одягнений у костюм Жан стояв біля кухні.

— А де Марія? — запитала Соля у подруги.

— Дякувати Богу ти тут, — зітхнула Лада з полегшенням. — Марія у своїй кімнаті плаче. Йди заспокой її. Бо з цими приготуваннями ні в кого немає часу займатися нареченою. А ти, — вона тицьнула пальцем в груди Данила. — Йди побалакай з Жаном, бо бідолага зараз свідомість втратить. І до речі, — вона задумалась, — А де це ви були? Я зранку вас ніде не бачила.

Даня з Соломією удали, що не почули її запитання. Дівчина побігла на другий поверх. Постукала у двері:

— Можна? — у відповідь тиша. Вона наважилась і зайшла. Марія сиділа за столиком біля дзеркала й пила вино ковтками.

— Маш, що ти робиш? — Соля підскочила до неї й забрала пляшку. — Напиватися перед весіллям? Та й що це ти надумала? У вас же все добре з Жаном, так?

Марія кивнула. Вона знов потягнулася до вина.

— Е ні, давай ти мені спочатку поясниш, чого це ти в день весілля тут пиячиш, а потім вже вирішимо, що з цим робити.

— Я боюсь, — прошепотіла Марія. Вона знизала плечима й опустила очі. — Просто боюсь.

— Але ж Жан тебе не ображав, — здивувалася Соля. — Чого саме ти боїшся? Я чогось не знаю?

— Не ображав, — погодилася жінка. — Однак Ромчик також спочатку мене не ображав. А потім життя з ним перетворилося на пекло. — Очі Марії заблищали. — Я боюся. 

— Що ти, — Соля підскочила до неї. — Припини. Он дивись, який в мене хлопець був. А тепер я з Данею. І ти як ніхто маєш знати, що він геть інший і не образить мене. Так і з Жаном — це інший чоловік. Він не буде поводитися як Роман. Він добрий і любить тебе. А ти своїми істериками довела чоловіка, що він переляканий стоїть біля кухні в шоковому стані. Мабуть, боїться, що ти кинеш його в день весілля.

— Ти правда думаєш, що в нас з Жаном все буде добре?

— Авжеж. Я абсолютно впевнена. Жан тебе любить більше за життя. Не дурій і йди швидко одружуватися.

— Добре, — Марія посміхнулася. — Тоді я пішла?

— Йди, — кивнула Соля.

Коли кидали букет, Соломія навіть не підійшла до групи дівчат, які його ловили. Вона скромно відійшла в сторону, притулившись спиною до дерева й споглядала чуже щастя. Проте букет сам її знайшов. Соля простягнула руки й зловила. 

— Ура, — більше зраділа Марія, ніж Соля. — Я навіть знаю за кого ти вийдеш заміж. Це моя сестра, — вигукнула вона й помчала танцювати. Гості зробили те саме. Стільці прибрали в сторону, і посеред двору утворився невеличкий затишний танцмайданчик. На сцені співав Teddy Swims. На дворі сіріло. Люди сміялися, танцювали, пили вино й насолоджувалися кожною хвилиною цього весілля. 

Жан не випускав з рук Марію. Він весь час щось шепотів їй на вухо, обнімав. Час від часу цілував їй руки. Жінка усміхалася й виглядала щасливою. Зовсім не схожою на ту перелякану наречену вранці в кімнаті.

Соля пройшла до столика й присіла на стілець. Налила собі вина. Поглянула на небо. Згадалося як вони з Данею їздили споглядати й фотографувати зірки. На душі з'явилося тепло. Її нове життя було зовсім не схоже на колишнє. 

— Тобі нудно? — до неї підійшов Данило. — Можна скласти тобі компанію?

— Авжеж.

— В мене є до тебе пропозиція, як до моєї дівчини.

— Уважно слухаю.

— Поїхали на кілька місяців подорожувати Європою? Я буду фотографувати для своєї майбутньої персональної виставки. Ти будеш малювати, а ми — ночувати у різних колоритних і цікавих місцях. Така сумісна пригода. Буде що потім на старості згадати. 

— А як я працюватиму з Тарасом?

— Ну є супутниковий інтернет, можна малювати в машині. Чи тоді, коли ми будемо жити у готелі. Ми не спішимо. Можемо на кілька днів зупинятися в кожному новому місці.

Раніше Соля хотіла стабільності. Вона мріяла про сім'ю з Тимофієм, дітей, спільний дім. І щоб все було заплановано і передбачувано наперед. Та їй раптом захотілося просто жити й насолоджуватися кожною миттю.

— Поїхали, — відповіла вона й встала з-за столу. — І давай потанцюємо. Хто знає, чи ще колись зазвучить така чудова мелодія. 

Кінець