Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

Був пізній вечір. Дівчина вкотре намагалася додзвонитися до свого коханого, але безрезультатно. Вона не могла зрозуміти подібну поведінку хлопця. Все було добре, але в якийсь момент його наче підмінили. Він став холодно ставитися до неї. Постійні дзвінки від когось, пізні зустрічі. Вона вже хотіла викликати таксі, та дівчині різко стало погано. Її почало нудити, й вона побігла у ванну. Був дванадцятий тиждень вагітності. Батько дитини так і не дізнався про це.

– Цей токсикоз мене вже дістав! Коли ж це все закінчиться. Ще цей виродок, на дзвінки не відповідає. Щоб його! Чому він не бере слухавку? Чому останнім часом він так дивно поводиться? – хникала дівчина, сидячи на дивані тримаючись за живіт. На мить застигнувши вона згадала про Артема. — Можливо, варто подзвонити до Артема? Навряд він мені чимось допоможе, але принаймні може сходити до аптеки, якщо буде потрібно. Він сам говорив, що, якщо мені знадобиться допомога – я можу зателефонувати йому. Та вже пізно, навряд чи він відповість на дзвінок.

 Дівчина вийшла з ванної кімнати й попрямувала до письмового столу, що стояв біля вікна, вигляд якого виходив на дитячий майданчик. Взявши до рук телефон, вона почала шукати абонента і за хвилину набрала потрібний номер. У слухавці почулися гудки.

Хлопець знайшов зручне положення, майже заснув, коли почув, як на його телефоні заграла мелодія, підірвавшись у ліжку, він схопив його. На дисплеї висвітилося ім’я «Катя». Не роздумуючи, він відповів на дзвінок.

– Алло? Щось трапилося? Чому так пізно дзвониш? — Артем протер сонні очі.

– Привіт, вибач, знаю, що вже пізня година. Та я себе просто погано почуваю, а звернутись до когось по допомогу не можу. Я сюди два місяці тому тільки переїхала сюди, друзів тут не маю. Є хлопець, але він не відповідає і гадаю, найближчий тиждень його можна не чекати, - знервовано тараторила дівчина.

—В тебе є хлопець? – тихо запитав Артем сідаючи в ліжку.

—Так, а що, не можна? Чи я повинна була чекати все життя на тебе? – у Каті починалась істерика і вона намагалась заспокоїтись, та це в неї це погано виходило.

—Та ні, я не це мав на увазі, - хлопця дивувала така швидка зміна настрою дівчини, він лише не міг збагнути причину такої її поведінки.

— А чому його можна не чекати найближчим тижнем?

—Здається, в нього з’явилась інша, тому, можна сказати, що хлопця в мене немає, - істерично засміялась вона. Артем напружився.

—Гаразд. Не знаю, що там у тебе сталось, але постарайся спочатку заспокоїтись. Навіщо ти подзвонила? – Артем уважно вслуховувався в кожний звук, що лунав зі слухавки намагаючись зрозуміти, що відбувається з дівчиною і чим він може допомогти їй в цю мить.

—Заспокоїтись… не можу я заспокоїтись! Мій хлопець вештається хтозна  де! Мене постійно нудить, настрій змінюється зі швидкістю світла, постійні головокружіння. Я навіть їсти нічого не можу, бо одразу біжу до туалету! – сівши на  крісло дівчина почала плакати прикривши обличчя лівою рукою.

—Можливо виклич швидку?  - запропонував хлопець намагаючись хоч якось допомогти їй.

—Мені швидка не допоможе. При токсикозі мені навіть лікар не може нічим допомогти. Він виписав мені вітаміни для вагітних і на цьому все. Я чекаю того моменту, коли мене перестане нудити, - тихо схлипувала Катя, шморгнувши носом.

—Ти вагітна? — здивувався хлопець.

– Так, дванадцятий тиждень, — відповіла Катя. Артем втомлено потер рукою лице.

—Мені шкода, що тобі доводиться це все терпіти.

—Даремно я тобі подзвонила. Вибач, я іноді не можу контролювати свої емоції, - тихо говорила Катя. Вона піднялась з крісла й попрямувала на кухню взяти стакан води. Після випитої води їй стало трішки легше.

—Усе добре. Я можу тобі чимось допомогти? – схвильовано запитав він.

—Та ні. Тут ти мені нічим не допоможеш, - вона поставила склянку на кухонний стіл й оперлась на нього.

—Може, давай я приїду до тебе? Якщо тобі стане гірше я міг би відвести тебе до лікарні, - запропонував Артем піднімаючись з ліжка. У слухавці повисла тиша.

—Гаразд, я зараз скину тобі адресу. – Неохоче погодилась вона. – Можна тебе дещо попросити? – невпевнено почала вона.

—Так. Що тобі потрібно? – Артем одягнувся і вийшов з кімнати, направившись до вхідних дверей.

—Можеш, будь ласка, купити апельсини?

—Добре. Скільки?

– Одну, дві… Краще одну. Хочу чогось кислого.

—Гаразд. Скоро буду, - хлопець вийшов з будинку й попрямував до машини.

– Добре, дякую. Чекатиму, — Катя  завершила виклик.

***

Через пів години Артем під’їхав до будинку, де жила Катя. Біля дитячого майданчика розташовувалась стоянка, на яку заїхала машина,  з неї вийшов високий хлопець. Він підійшов до дверей під’їзду й зайшов усередину. Піднявшись на потрібний поверх, хлопець підійшов до потрібних дверей, натиснувши на кнопку, що розташовувалась на рівні очей з правого боку дверей, кольору лісового горіха, пролунав характерний звук для дверного дзвінка й за мить двері відчинились. За ними він побачив її. В її очах морської хвилі, на мить він побачив блиск, та він так швидко зник як і з’явився, він навіть подумав, що то йому лише тільки здалося. Її пухкі губи розтяглися в привітній посмішці.