Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— Не турбуйся, — Рейчел потріпала її за руку. — Джейсон начебто хороший хлопець. У нього теж було видіння, багато в чому схоже на твоє. Що б не відбувалось із Герою... гадаю, вам двом доведеться працювати разом.

Рейчел посміхнулася так, наче це була чудова новина. Пайпер навпаки ще більше занепала духом. Вона сподівалася, що до цього завдання (що б це не було) залучать невідомих людей. А зараз Рейчел буквально казала їй: «Чудова новина! Твого батька тримає в полоні велетенський людожер, але це далеко не все! Ти мусиш зрадити хлопця, який тобі подобається! Хіба це не приголомшливо?»

— Агов, — промовила Рейчел. — Не плач. Ти з усім розберешся.

Пайпер витерла сльози і спробувала опанувати себе. Це було на неї не схоже. Вона начебто хуліганка — загартована крадійка авто, бич закритих шкіл Лос-Анджелеса. І от вона сидить, плаче, як маленька дитина.

— Звідки тобі знати, через що мені доводиться проходити?

Рейчел знизала плечима.

— Я знаю, що це важкий вибір, і варіанти в тебе не найкращі. Як я вже казала, іноді в мене передчуття. До того ж тебе визнають сьогодні біля вогнища. Я майже впевнена. Коли дізнаєшся, хто твоя божественна мати, усе може трошки прояснитися.

«Прояснитися, — подумала Пайпер. — Не обов’язково поліпшитися».

Вона підвелась у ліжку. Голова боліла так, наче хтось загнав їй спис поміж очей. «Твою мати не повернути», — сказав батько. Але, ймовірно, сьогодні мама її визнає. Уперше в житті Пайпер не була певна, чи хоче цього.

— Сподіваюся, це Афіна. — Вона підняла очі з опаскою, що Рейчел буде сміятися з неї, але оракул лише усміхнулася.

— Не засуджую тебе, Пайпер. Якщо чесно, гадаю, Аннабет теж на це сподівається. Ви, дівчата, дуже схожі.

Від такого порівняння Пайпер відчула себе ще більш винуватою.

— Ще одне передчуття? Ти ж нічого про мене не знаєш.

— Ти ще здивуєшся.

— Ти кажеш це тільки тому, що ти — оракул. Завжди повинна казати щось таке таємниче.

Рейчел розсміялася.

— Не викривай мене, Пайпер! І не турбуйся. Усе владнається... можливо, тільки не таким чином, як ти того очікуєш.

— Краще від цього не стає.

Десь здалеку залунав горн. Аргус буркнув і відчинив двері.

— Вечеря? — припустила Пайпер.

— Ти проспала її, — відповіла Рейчел. — Час вогнища. Ходімо дізнаємося, хто ти.

X ПАЙПЕР

Сама тільки думка про табірне вогнище жахала Пайпер до смерті. Через неї вона пригадувала те величезне пурпурове багаття зі сну і батька, прив’язаного до стовпа.

Те, що чекало її натомість, виявилося не менш жахливим — гуртові співи. Сходи амфітеатру були вбудовані в бік пагорба. Навпроти була кам’яна чаша для вогнища. П’ятдесят-шістдесят напівбогів сиділи, поділені на групи під різними прапорами.

Пайпер помітила Джейсона з Аннабет у перших рядах. Лео сидів поблизу з групою дебелих таборян під сталево-сірим прапором, на якому палав молот. Близько до вогнища півдюжини таборян з гітарами й дивними старомодними арфами (лірами?), підтанцьовуючи, співали про обладунки та якихось бабусь, споряджених на війну. Усі їм підспівували, зображували жестами обладунки й клеїли дурня. Цілком можливо, що це видовище було найдивнішим з того, що Пайпер коли-небудь бачила. Такі пісні було б украй ніяково співати при денному світлі, але в темряві і разом з усіма це здавалося навіть весело, хоч і трохи дурнувато. Що веселішим ставав настрій, то вище здіймалося полум’я, змінювалося з червоного на помаранчеве, з помаранчевого на золотисте.

Урешті пісня скінчилася, зірвавши численні гучні овації. Риссю прискакав чоловік верхи. Принаймні так здавалось у мінливому світлі. А потім Пайпер зрозуміла, що це кентавр: знизу білий жеребець, а зверху — чоловік середнього віку з кучерявим волоссям і охайною борідкою. Він підняв угору спис із насадженими на нього підрум’яненими шматочками маршмелоу.

— Чудово! А зараз хочу привітати новоприбулих! Я — Хірон, заступник директора Табору напівкровок, і я радий, що ви прибули сюди живими і майже неушкодженими. Обіцяю, за мить ми візьмемося за їжу, але спочатку...

— Як щодо захоплення прапора? — заволав хтось. Незадоволений гомін прокотився поміж дітей у обладунках, які сиділи під прапором з емблемою у вигляді кнурячої голови.

— Так, — сказав кентавр. — Я знаю, що будиночку Ареса кортить повернутися в ліс до регулярних ігор.

— І натовкти комусь пику! — вигукнув один з них.

— Однак, — продовжив Хірон, — доки дракона не приборкають, це неможливо. Дев’ятий Будиночок, можете щось повідомити з цього приводу?

Він повернувся до кремезних хлоп’ят. Лео підморгнув Пайпер і вистрелив у неї вказівним пальцем. Поряд з ним зніяковіло підвелась якась дівчина. Вона носила майже таку саму армійську куртку, як у Лео, а волосся її було прибране під червоною банданою.

— Ми над цим працюємо.

Знову гомін.

— Як, Ніссо? — вимогливо запитав хтось із будиночка Ареса.

— Дуже старанно, — відповіла дівчина.

Нісса сіла під таку кількість невдоволених криків, що через це вогонь хаотично запалахкотів. Хірон постукав копитом об чашу з вогнищем: «Дзень-дзень-дзень!». І таборяни змовкли.

— Ми мусимо бути терплячими, — сказав Хірон. — А доти у нас є більш нагальні питання для обговорення.

— Персі? — запитав хтось. Вогонь ще більше ослабнув, але Пайпер і без нього відчула загальне занепокоєння.

Хірон жестом звернувся до Аннабет. Вона глибоко вдихнула й підвелася.

— Я не знайшла Персі, — оголосила вона. Її голос ледь затремтів, коли вона промовила його ім’я. — Його не було біля Великого каньйону, як я очікувала. Але ми не збираємось сидіти клавши руки. У нас скрізь є загони. Іровер, Тайсон, Ніко, мисливиці Артеміди — усі рушили на пошуки. Ми його знайдемо. Хірон мав на увазі дещо інше. Нове завдання.

— Це Велике Пророцтво, чи не так? — вигукнула якась дівчина.

Усі обернулися. Голос