Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 234
Перейти на сторінку:
перед війною він був людина. Справжня людина. А тепер йому — кінець. Чіп витягли, і все вино вилилося з бурдюка.

— Він мені не подобається.

— Ти йому теж не подобаєшся, і недаремно. Я вночі спала з ним. — Вона посміхнулася й похитала головою. — Я запитала його: «Пабло, чому ти не вбив цього чужинця?» — «Він гарний хлопець, Пілар, — відповів Пабло. — Гарний хлопець». Тоді я його питаю: «Чи розумієш ти тепер, що командую я?» — «Так, Пілар, так», — відповідає. А потім серед ночі я чую — він не спить і плаче. Плаче ридма, весь тіпається, чоловіки завжди плачуть так — наче в них якийсь звір сидить усередині й трясе їх. Я питаю: «Що з тобою, Пабло?» Потім обняла його й пригорнула до себе. «Нічого, Пілар, нічого». — «Неправда. Щось із тобою сталося». — «Люди, — каже, — gente. Відступилися від мене». Я кажу: «Але ж вони зі мною. А я твоя дружина». — «Пілар, — каже, — не забувай про поїзд». А потім: «Хай допоможе тобі господь, Пілар». — «Чого це ти про господа згадав? — питаю. — Хіба так можна?» — «Так, — відповідає.—Хай поможуть тобі господь і Vergen[26]».

Я кажу: «Que va, господь і Vergen! Ну, що це за балачки?» — Я боюся вмерти, Пілар. Tengo miedo de morir. Розумієш?» — «Тоді вилазь із ліжка, — кажу я йому. — В одному ліжку немає місця для трьох — для мене, для тебе та ще й для твого страху». Тоді він засоромився й замовк, а я заснула, але йому вже кінець, друже, кінець.

Роберт Джордан мовчав.

— Зі мною вже не раз таке бувало: раптом облягає смуток,— сказала жінка. — Але це не такий смуток, як у Пабло. Я відваги не втрачаю.

— Я вірю.

— Може, це як місячне у жінок, — сказала вона. — А може, так, дурниці.— Вона помовчала, потім почала знову. — Я покладаю велику надію на Республіку. Я твердо вірю в Республіку. Я вірю в неї палко, як побожні люди вірять у чудеса.

— Я знаю.

— А ти віриш?

— В Республіку?

— Так.

— Вірю, — сказав він, сподіваючись, що це правда.

— Я рада, — сказала жінка. — І ти не боїшся?

— Смерті — ні,— сказав він правду.

— А чогось іншого?

— Тільки того, що не зможу виконати свого обов’язку так, як його слід виконати.

— А полону — як отой, другий?

— Ні,— сказав він щиро. — Якщо цього боятися, то більше ні про що не зможеш думати і з тебе не буде ніякого пуття.

— Ти дуже холодна людина.

— Ні,— сказав він. — Навряд.

— Авжеж. Голова в тебе холодна.

— Це тому, що я багато думаю про своє діло.

— А всього іншого, що є в житті, ти хіба не любиш?

— Люблю. Навіть дуже люблю. Але не так, щоб воно заважало мені в роботі.

— Я знаю, що ти любиш випити. Вже помітила.

— Так. Дуже люблю. Але не так, щоб це заважало мені в роботі.

— А жінок?

— Дуже люблю, але вони не найголовніше для мене в житті.

— І тебе не тягне до них?

— Ні, тягне. Але я ще не зустрічав жінки, що захопила б мене так, як, кажуть, буває.

— Щось мені здається, що ти брешеш.

— Можливо — трошки.

— Але ж Марію ти полюбив?

— Так. Відразу і щиро.

— Я її теж люблю. Дуже люблю. Так. Дуже.

— Я теж, — сказав Роберт Джордан і відчув, що голос у нього звучить глухо. — Так. Я теж. — Йому приємно було казати цю фразу, таку церемонну по-іспанському, і він ще раз вимовив її: — Я дуже люблю її.

— Я залишу вас самих після того, як ми побачимося з Ель Сордо.

Роберт Джордан помовчав. Потім сказав:

— Ні, не треба.

— Ні, друже, треба. Часу залишилося мало.

— Ти прочитала це у мене на долоні? — спитав він.

— Ні. Забудь про свою долоню — то все дурниці.

Вона хотіла відкинути це разом з усім, що могло зашкодити Республіці.

Роберт Джордан змовчав. Він дивився, як Марія прибирає в печері посуд. Вона витерла руки, обернулася й усміхнулась до нього. Вона не чула, що казала Пілар, але, всміхнувшись Робертові Джордану, зашарілася — густий рум'янець проступив крізь засмагу — і знову всміхнулася йому.

— Ще ж є й день, — сказала жінка. — У вас є ніч, але є ще й день. Звісно, таких вигод, як я мала свого часу у Валенсії, вам не бачити. Але суниці чи щось подібне і тут можна знайти. — Вона засміялася.

Роберт Джордан поклав руку на її широке плече.

— Тебе я теж люблю, — сказав він. — Тебе я дуже люблю.

— Ти справжній донжуан, — сказала жінка, розчулена й зніяковіла. — Так, дивись, і всіх полюбиш. А ось і Агустін.

Роберт Джордан увійшов до печери й попрямував до Марії. Вона дивилася на нього, й очі у неї блищали, щоки й шия знову почервоніли.

— Ну, як ти, зайчику? — сказав він і поцілував її в уста.

Вона міцно пригорнула його до себе, подивилася йому в обличчя й відповіла:

— Добре. Ох, добре.

Фернандо, що все ще сидів за столом і курив цигарку, підвівся, похитав головою й вийшов із печери, прихопивши по дорозі свій карабін, що стояв біля стіни.

— По-моєму, це дуже непристойно, — сказав він Пілар. — І мені це зовсім не подобається. Ти повинна стежити за дівчиною.

— Я й стежу, — відповіла Пілар. — Цей товариш — її novio[27].

— О,— сказав Фернандо. — Якщо вони заручені, то тоді все гаразд.

— Дуже рада, — сказала жінка.

— Я також, — поважно мовив Фернандо. — Salud, Пілар!

— Ти куди?

— На верхній пост, заступити Прімітіво.

— Куди тебе чорти несуть? — спитав маленького поважного чоловічка Агустін, що саме підійшов.

— Виконувати свій обов'язок, — поважно промовив Фернандо.

— Обов'язок? — глузливо перепитав Агустін. — Чхав я на твій обов'язок. — Потім, обернувшись до жінки, він додав: — А де ж ота погань, яку я повинен пильнувати, туди її розтуди?

— В печері,— сказала Пілар. — Два мішки. І мені вже несила слухати твою лайку.

— Туди й розтуди твою силу, — сказав Агустін.

— Іди й обкладай самого себе, — незлобиво сказала Пілар.

— Твою матір, — сказав Агустін.

— Своєї-бо в тебе ніколи не було, — сказала Пілар: пересварка вже досягла тієї межі, коли в іспанській мові дії не називають словами.

— Що це вони там роблять? — тепер уже півголосом спитав Агустін.

— Нічого, — відповіла йому Пілар. — Nada. Зрештою, тепер весна, тварюко.

— Тварюко, — промовив услід за нею Агустін, смакуючи це слово. — Тварюко. А сама ти хто? Виплодок найпослідущої суки, от хто. Туди й розтуди

1 ... 26 27 28 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"