Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сліди залишаються 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліди залишаються"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліди залишаються" автора Павло Вежинов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 49
Перейти на сторінку:
його бачимо…

— Сумнівний! — з надією вигукнула Юлія. Живка повільно похитала головою.

— По-моєму, не сумнівний!… Його дружина — судовий засідатель, а як ви гадаєте, чи призначили б судити людей жінку з сумнівної родини? Й мови не може бути! Судовими засідателями обирають тільки найчесніших людей!

— Залишився п’ятий поверх! — буркнув Бебо.

— Там, я ж вам сказала, є тільки одна квартира… В ній живе дядько Трифон, робітник, найкращий спеціаліст по фарбуванню прядива… Про нього й мови не може бути, квартиру йому дали за наказом Міністерства…

В кімнаті запало напружене мовчання. Обізвався, нарешті, Бебо.

— Виходить, в будинку немає сумнівних людей?

— Виходить, що немає! — зніяковіло і розгублено сказала Живка.

— Ні, тут щось не так!… — додав сердито Бебо. — Людина занесла сюди листівки і залишила їх, вийшла без них… Кому залишила? Значить, якась із твоїх божих корівок — таємний фашист…

— Не може бути! — сказала Живка, але голос її цього разу не був таким упевненим. — Скажи мені — хто? Всі такі… серйозні і добрі. Хто ж з них?

— Хтозна! Може професор… Нехай милий, ласкавий, а за пазухою ножа носить!

— Дурниці! — обурилась Живка. — Кажу вам, не він! Це справжня, добра людина.

Пешо, який досі мовчав, глибоко замислившись, нарешті підвів голову; обличчя його трохи зблідло.

— Не сперечайтеся! — сказав він хрипким голосом. — Я знаю, куди Тороманов заходив з повною сумкою.

Всі здивовано дивилися на нього.

— Знаєш? — вигукнув Бебо. — Звідки ти можеш знати?

— А от і знаю! — сказав упевнено Пешо. — Він випорожнив сумку в квартирі інженера Дончева.

Живка розчаровано подивилася на нього.

— Я ж вам сказала, що там зараз ніхто не живе! Дончевих немає в Софії!

— Яке це має значення? — заперечив все ще хриплим голосом Пешо, і всі помітили, що очі його гарячково блищали, — Дончевих і справді немає, але вони залишили Тороманову ключі! Розумієте, він має чужий ключ від чужої квартири!…

Бебо і Юлія немов оніміли, вражені несподіваним відкриттям. Дивна таємниця, яка весь час цікавила їх, — таємниця кинутого з вікна ключа, несподівано почала виблискувати перед їхніми очима сліпучояскраво. Ось чиї двері відмикає цей ключ, ось навіщо він був потрібний!

Таємнича поведінка Тороманова в зв’язку з ключем відразу ставала зрозумілою, тепер її легко можна було пояснити. Але чи не помиляється Пешо? Чи не було це якимось дивним збігом обставин? Єдина Живка, яка не знала історії з кинутим ключем, дивилася з сумнівом на своїх дивовижних гостей.

— Ні, мені ця справа не здається такою правдоподібною, — сказала вона, знизуючи плечима. — Навіщо залишати листівки в порожній квартирі? Який у цьому смисл?

— А звідки ти знаєш, що квартира порожня? — спитав Пешо. — Там може чекати інша людина, яка теж має ключ… і, може, не одна, а кілька!… Саме їм він і залишив харчі!

— Які харчі? — підвела брови Живка. — Ви ж казали, що листівки?

Та Пешо не розгубився.

— Авжеж, — похитав він головою. — Листівки лежали на дні, зверху вони були замасковані різними продуктами.

— Тоді чому він не виніс назад продукти? — наполягала Живка. — Чому він і їх залишив там? Адже він тільки для маскування?

— Виходить, що не для маскування, — сказав неохоче Пешо. — Мабуть, в квартирі інженера Дончева переховуються якісь… небезпечні люди, і Тороманов постачає їх продуктами…

На мить у кімнаті настало моторошне мовчання. Сама думка, що над їхніми головами, можливо, переховуються небезпечні злочинці, примусила дітей насторожитися. Тепер усе в незвичайній поведінці Тороманова — купівля книг і продуктів, таємниче зникнення і таке інше — здавалось, легко можна було пояснити. Але навіщо тоді він ходив до зубного лікаря? Перший запитав про це Бебо.

— Мабуть, щоб замести свої сліди, — відповів, замислившись, Пешо. — Якщо завтра спитають його десь, скажімо, в суді, що ти шукав у цьому будинку, то він відповість: «Ходив до зубного лікаря!…»

— Хитро придумано! — сказав Бебо.
Пешо уважно подивився на Живку.

— Ти не помічала, вікна в інженеровй квартирі не були освітлені? — спитав він.

— Не звертала уваги… В усякому разі ці вікна щільно обліплено старими газетами, як це буває в квартирах, де пожильці їдуть на тривалий час на курорт…

— Не віриться мені, щоб вони світили! — сказав немов сам до себе Пешо. — Вони знають, що це їх викриє! Вночі вони просто не засвічують лампи.

— Живуть, мов кроти в темряві! — буркнув Бебо з огидою.

— А цікаво, як вони готують собі страву? — обізвалась Юлія.

— Ага, вірно! — підхопив Пешо. — Сьогодні Тороманов купив у м’ясній крамниці два кіло телячого фаршу!… Два кіло!… Це дуже багато для однієї людини!

— Вони готують удень! — додав Бебо. — Тоді їм не потрібне електричне світло.

— Варять вони, можливо, на електроплитці! — сказала Юлія. — Котлети кожний уміє готувати.

Раптом блискуча думка майнула в голові Пешо.

— Справді, на електроплитці! — повторив він, і обличчя його проясніло. — Якщо вони ввімкнуть електроплитку в електричну мережу, то внизу електролічильник почне крутитись!… Розумієте? Ми просто можемо перевірити! Всі захоплено перезирнулись.

— Чудово! — сказав Бебо. — Тільки де дістати ключа від електролічильників?

— Це найлегше! — засміялась Живка. — Ключі в мене!

— В тебе?

— Так, у мене… Мама — керуючий будинку, я заміщаю її…

— Давай їх сюди!

Живка підвелася, відсунула одну з шухляд буфета і взяла звідти низку ключів.

— Ось! — Вона показала на маленький заіржавілий ключик.

Вся компанія вийшла, затамувавши подих, на сходи. Як в усіх великих жилих приміщеннях, коробка з електролічильниками містилась біля самих дверей, що вели на вулицю. Оскільки електролічильники були високо, Живка принесла стілець, потім, відкрила ящик і широко відчинила дверцята. Діти побачили три ряди чорних, до блиску начищених електролічильників.

— Ось цей! — сказала Живка немов чужим голосом. — Це електролічильник Дончевих.

Однак він не крутився! Всі побачили це одразу і потихеньку зітхнули.

— Ти впевнена, що саме це їхній? — спитав Пешо.

— Упевнена! Ось тут і написано — Дончев! — і Живка вказала на маленьку білу табличку, написану хімічним олівцем.

Настало коротке мовчання.

— Не зобов’язані ж вони користуватися тільки електроплиткою! — сказав тихо Бебо. — А й, можливо, саме в цю мить вони взялися до якоїсь іншої справи!

Живка зіскочила з стільця. Якщо він не крутиться зараз, то, може, крутитиметься потім, — треба, звичайно, залишатися тут і чекати. Небезпечним було тільки те, щоб хтось з дорослих, проходячи мимо, не поцікавився, що роблять діти біля електролічильників.

— Коли хочете, давайте почекаємо! — сказала Живка.

— Добре! — кивнув Пешо. — Хто знає, мож ливо, пощастить нам.

В парадні двері зайшла дівчина в білому платті і, не звернувши уваги на дітей, почала підійматися по сходах. Хлопчаки заспокоєно переморгнулися.

— Хто це? — спитав Бебо.

— Дочка професора, студентка!… Її нема чого боятися.

Раптом Юлія тихо крикнула. Хлоп’ята злякано подивилися на дівчинку. Вона нерухомо

1 ... 26 27 28 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліди залишаються», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліди залишаються"