Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Кобзар 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кобзар" автора Тарас Григорович Шевченко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 91
Перейти на сторінку:
виє. Йому Візантію хочеться збудить. «Не буди, Босфоре, буде тобі горе, Твої білі ребра піском занесу, У мул поховаю! - реве синє море. - Хіба ти не бачиш, яких я несу Гостей до султана?..» Так море спиняло (Любимо завзятих усатих слав'ян). Босфор схаменувся. Туркеня дрімала, Дрімав у гаремі ледачий султан. Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають Козаки-сердеги. Чого вони ждуть? По-своєму бога в кайданах благають, А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

«О милий боже з України! Не дай пропасти на чужині, В неволі вольним козакам! І сором тут, і сором там Вставать з чужої домовини, На суд твій праведний прийти, В залізі руки принести І перед всіми у кайданах Стать козакові…» - «Ріж та бий! Мордуй невіру-бусурмана!» - Кричать за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє, Скутар скаженіє! «Нехай казиться», - з твердині Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара, Ревуть, лютують вороги. Козацтво преться без ваги - І покотились яничари.

Гамалія по Скутарі По пеклу гуляє, Сам кайдани розбиває, Братів визволяє. «Вилітайте, сірі птахи, На базар до паю!» Стрепенулись соколята, Бо давно не чули Хрещеної тії мови. І ніч стрепенулась. Не бачила стара мати Козацької плати. Не лякайся, подивися На бенкет козачий. Темно всюди, мов у будень, А свято чимале. Не злодії з Гамалієм Їдять нишком сало Без шашлика. «Засвітимо!» До самої хмари З щоглистими кораблями Палає Скутара. Візантія пробуркалась, Витріщила очі, Переплива на подмогу, Зубами скрегоче.

Реве, лютує Візантія, Руками берег достає, Достали, зикнула, встає… І на списах в крові німіє. Скутар, мов пекло те, палає, Через базари кров тече, Босфор широкий доливає. Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече; Огонь запеклих не пече. Руйнують мури, срібло, злото Несуть шапками козаки І насипають в байдаки. Горить Скутар, стиха робота, І хлопці сходяться, зійшлись, Люльки з пожару закурили, На байдаки - та й поплили, Рвучи червоні гори-хвилі.

Пливуть собі, ніби з дому; Так, буцім гуляють, Та, звичайне, запорожці, Пливучи, співають.

"Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти, По морю гуляти, Слави здобувати, Із турецької неволі Братів визволяти. Ой приїхав Гамалія Аж у ту Скутару, Сидять брати-запорожці, Дожидають кари. Ой як крикнув Гамалія: «Брати, будем жити, Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити". Вилітали небожата На лан жито жати; Жито жали, в копи клали, Гуртом заспівали: "Слава тобі, Гамалію, На ввесь світ великий, На ввесь світ великий, На всю Україну, Що не дав ти товариству Згинуть на чужині».

Пливуть собі, а з-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить та клекотить. «Гамалію, вітер віє, Ось-ось наше море!..» І сховалися за хвилі - Неначе за гори.

[Жовтень - перша половина листопада 1842]

Тризна

На память 9-го ноября 1843 года.

Княжне Варваре Николаевне Репниной

ПОСВЯЩЕНИЕ

Душе с прекрасным назначеньем Должно любить, терпеть, страдать; И дар господний, вдохнвенье, Должно слезами поливать. Для. вас понятно это слово!.. Для. вас я радостно сложил Свои житейские оковы, Священнодействовал я снова И слезы в звуки перелил. Ваш добрый ангел осенил Меня бессмертными крылами И тихостройными речами Мечты о рае пробудил.

Яготин, 11 ноября 1843

Души ваши очистивше в послуша- нии истины духом, в братолюбии нелицемерно, от чиста сердца друг друга любите прилежно: порожде- ни не от семени нетленна, но не нетленна, словом живаго бога и пребываюшего во веки. Зане всяка плоть, яко трава, и всяка слава че- ловеча, яко цвет травный: изсще трава, и цвет ея отпаде. Глагол же господень пребывает во веки. Се же есть глагол, благовествованный в вас.

Соборное послание первое святаго апостола Петра, I, 22, 25

Двенадцать приборов на круглом столе, Двенадцать бокалов высоких стоят; И час уж проходит, Никто не приходит; Должно быть, друзьями Забыты они. Они не забыты,- в урочную пору, Обет исполняя, друзья собрались, И вечную память пропели собором, Отправили тризну - и все разошлись. Двенадцать их было; все молоды были, Прекрасны и сильны; в прошедшем году Наилучшего друга они схоронили И другу поминки в тот день учредили, Пока на свиданье к нему не сойдут. «Счастливое братство! Единство любови Почтили вы свято на грешной земле; Сходитеся, други, как ныне сошлись, Сходитеся долго и песнею новой Воспойте свободу на рабской земле!» Благословен твой малый путь, Пришлец убогий, неизвестный!

Ты силой господа чудесной Возмог в сердца людей вдохнуть Огонь любви, огонь небесный. Благословен! Ты божью волю Короткой жизнью освятил; В юдоли рабства радость воли Безмолвно ты провозгласил. Когда брат брата алчет крови - Ты сочетал любовь в чужих; Свободу людям - в братстве их Ты проявил великим словом: Ты миру мир благовестил; И, отходя, благословил Свободу мысли, дух любови! Душа избранная, зачем Ты мало так у нас гостила? Тебе здесь тесно, трудно было! Но ты любила здешний плен, Ты, непорочная, взирала, Скорбя, на суетных людей. Но ангела недоставало У вечного царя царей; И ты на небе в вечной славе У трона божия стоишь, На мир наш, темный и лукавый, С тоской невинною глядишь. Благоговею пред тобою, В безмолвном трепете дивлюсь; Молюсь тоскующей душою, Как перед ангелом молюсь! Сниди, пошли мне исцеленье! Внуши, навей на хладный ум Хоть мало светлых, чистых дум; Хоть на единое мгновенье Темницу сердца озари И мрак строптивых помышлений И разгони, и усмири. Правдиво, тихими речами Ты расскажи мне все свое Земное благо-житие И научи владеть сердцами Людей кичливых и своим, Уже растленным, уже злым… Скажи мне тайное ученье Любить гордящихся людей И речью кроткой и смиреньем Смягчать народных палачей, Да провещаю гимн пророчий, И долу правду низведу, И погасающие очи Без страха к небу возведу. И в этот час последней муки Пошли мне истинных друзей Сложить хладеющие руки И бескорыстия елей Пролить из дружеских очей. Благословлю мои страданья, Отрадно смерти улыбнусь И к вечной жизни с упованьем К тебе на небо вознесусь. Благословен твой малый путь, Пришлец неславленный, чудесный!

В семье убогой, неизвестной Он вырастал; и жизни труд, Как сирота, он встретил рано; Упреки злые встретил он За хлеб насущный… В сердце рану Змея прогрызла… Детский сон Исчез, как голубь боязливый; Тоска, как вор, нетерпеливо, В разбитом сердце притаясь, Губами жадными впилась И кровь невинную сосала… Душа рвалась, душа рыдала, Просила воли… ум горел, В крови

1 ... 26 27 28 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар"