Читати книгу - "Джек на Сході"

— Опам’ятайтеся, ваша високосте! — жалісно верещав учень чародія, кулею вилітаючи з кімнати.

— Ах ти ж, шайтане безсовісний! Я тобі покажу, як за мною підглядати! — не менш голосно лементувала дочка султана, перекидаючи шаблю у ліву руку, а правою кидаючи в нещасного важку алебарду. Тікаючи, Сем ледве встиг причинити за собою двері — кутий наконечник пробив їх наскрізь у якомусь дюймі від носа шляхетного собаки.

— Мамо дорогенька! Та вона ж просто психопатка! Що робити? Агов, принцесочко, я беру назад свої слова про одруження. Хай рятує мене Аллах від такого скарбу…

Бемс-с! Легкі двері пробила друга алебарда. Вілкінс ахнув і побіг. Червона Гюль-Гюль кинулася за ним. Гонитва велася широко, з розмахом. Учень чародія, тікаючи, волав, що він передумав, що він тут випадково і це взагалі не він, тому що його прийняли за іншого, а він насправді зовсім не той! Розлючена фурія в особі принцеси з гнівним гарчанням вимагала, аби безсоромний шайтан негайно ж зупинився і дав себе вбити, бо за законами шаріату таку ганьбу дочка султана може змити лише його кров’ю.

— А я християнин! — на ходу вигадуючи виправдання, відбріхувався бідолашний пес, ковзаючи на поворотах. — І позашлюбним сином марокканського султана бути відмовляюся. До дідька мені в труні ваш посаг?!

— Ах, то ти, паршивий сине кучерявого шайтана, мені ще й брат по-батькові?! — вкрай оскаженіла місяцелика Гюль-Гюль, і Сем у черговий раз дав собі обіцянку вкоротити власного язика.

На шум бійки прибігла Шелті, перегородивши бідоласі шлях двозубою рогатиною. Загнана в куток болонка втиснулася спиною у стіну, молитовно склала лапки і тихо попросила:

— Не вбивайте…

— Це ти?! — остовпіла дочка лицаря.

— Поки ще я. Але якщо ти її не втримаєш, то я стану великим білим килимцем в її ванній.

— Шелті-джан, пусти мене — я з цього нечестивця живцем шкуру здеру!

— Боже мій… це ти, Семе? — мисливиця ще раз обдивилася з усіх боків величезну болонку. — Мені, звичайно, розповідали, але… ти ж… як ти?.. Ой, матінко, не можу…

Дочка лицаря кинула рогатину, схопилась за живіт і зареготала на весь голос. Принцеса, не розуміючи, в чому річ, але заразившись веселощами подруги, зайшлася поруч. Вілкінс похмуро переводив погляд з однієї сміюхи на іншу.

— Не бачу нічого смішного.

— Хто… це? — задихаючись, спитала дочка султана.

— Твій… потенційний… наречений! — ледь вимовила Шелті, і обидві розреготалися з новою силою.

Ображений пес набурмосився ще сильніше:

— Ну й… як хочете! А вона… вона мені всю маківку поголила, от! Я через неї тепер більше на отця Домініка схожий, ніж на порядного собаку.

— Але у відповідь пролунав лише новий вибух дівочого реготу. Минуло з півгодини, поки пристрасті вляглися і Шелті, витерши сльози, змогла говорити спокійно:

— Це Сем Вілкінс, брехло, базікало та пройда. Пам’ятаєш, я розповідала тобі, як ми познайомилися з ним, Джеком та Лагуном-Навіженим. У перший раз його перетворили на гарного сторожового пса. А коли він утік на Схід, оголосивши себе позашлюбним сином марокканського султана, то ми утрьох вирушили за ним. Це він виспівував тобі серенади на площі, зчепився з іфритами, в результаті чого вони заодно викрали й мене. Як ти примудрився знову стати болонкою, та ще такою величезною?

— Підняв, чого не треба було, — бовкнув учень чародія, — надів на палець, вимовив, що на душі накипіло і… ось результат. І не треба іржати, як ненормальні! Я вас, між іншим, рятувати прийшов.

— Він завжди мене рятує, — пояснила Шелті, — особливо коли не просять.

— Гей, а це, бува, не ти той «білий, як хмаринка, пес», що розігнав шакалів і покусав самого великого Карсака? — згадала принцеса. — Ми тут з джином спускалися до вогняного демона, так він казав, наче з тобою йдуть два чаклуни, якась дівчина і великий воїн.

— Довкола нього завжди крутяться якісь дівчата. За Джека я спокійна, він мене кохає і в гречку не стрибатиме. А от чому чаклунів два? Лагун-Навіжений подвоївся? — здивувалася мисливиця.

— Ні, просто він знайшов собі партнера для базікання на філософські теми. З нами тепер мандрує східний маг Байрам-Бабай.

— Більш-менш зрозуміло, а тепер поясни, навіщо ти тут?

— Так я ж кажу: вас рятую! Наші чекають за барханом. Треба відвернути увагу звірів і допомогти їм увійти до палацу.

— Без проблем! — вирішили дівчата і висунулися надвір з найближчого вікна.

На жаль, весь палац було огороджено товстою кам’яною стіною без найменшого натяку на двері чи ворота. До кімнати вповз запилюжений, але щасливий джин:

— Я… встиг… о незрівнянні троянди… Вороги не пройдуть!

І Шелті, і Гюль-Гюль, і Сем напружено засопіли, стиснувши зуби. Лю-ля-ке-Баб блаженно посміхався, геть не розуміючи, чим могло бути викликане незадоволення його любих господинь.

— Рів наповнено водою, кілки вбито в дно, крокодили плавають на поверхні, стіна — заввишки з чотири ваших зрости і завширшки з один, нема ані вікон, ані дверей, звірей загнано до зоопарку, а по всій території оази розставлено магічні пастки… — тут до нього нарешті дійшло, кого він бачить між дівчатами. — О нестерпний білий шайтане! Згинь, згинь, розсипся!

— Ич, чого захотів! А я тебе!.. — Вілкінс загрозливо підняв задню ногу, але зараз же опустив, засоромившись дівчат.

— От що, Лю-ля-ке-Бабе, — вирішила мисливиця, — по-перше, не нервуй, Вілкінс свій хлопець і тебе не чіпатиме. Ми взяли його в полон, тож хай поживе з нами до приходу хана. По-друге, чому ти жодних дверей у стіні не зробив, бовдуре? Коли господар приїде, йому що — підкоп рити?

— Хан іфритів і крізь стіну пройде, навіщо йому двері? — напружено буркнув