Читати книгу - "Джордж і корабель часу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Їхні системи нас не фіксують. Бджоли помітили нас, бо вони набагато розумніші за інших, — пояснив Бульцман. — Відчуття — так як розумієте їх ви, люди, — не вважаються надійним інструментом, щоб оцінювати ситуацію.
— Але хіба роботи не фіксують зображення? — запитав Джордж. — Хіба вони не бачать?
— Бачать, — відповів Бульцман. — Але тепер машинні сенсори перевіряють усі візуальні дані й зіставляють їх з іншою інформацією, а ми з тобою цієї інформації не генеруємо, бо не маємо потрібних пристроїв. Кожної хвилини генерується море візуальних даних — тисячі терабайтів, — і вони, мабуть, ще не навчилися їх ефективно обробляти. Або хтось знищує твоє зображення, як тільки воно з’являється...
— Що? — перепитав Джордж.
Йому дещо спало на думку.
— Але хіба потік думок Геро або підшкірний чіп — чи що там у неї ще є — нас не видасть? Якщо ми звернемо з маршруту, який веде до академії, вони відразу це побачать і поженуться за нами!
— Емпі подбав про це, — відповів Бульцман. — Він запустить від її імені фальшивий потік, а реальний призупинить. Десь зараз він і мав би це зробити!
Цієї миті Геро, яка досі сиділа тихо, обурено зойкнула.
— Напевно, вона щойно про це дізналася, — сказав Джордж.
— Мій потік! — скрикнула дівчинка. — Він завис! Бульцмане, ти можеш це якось виправити?
Вона благально глянула на побитого старого робота.
— Будь ласочка! — чарівно усміхнулася вона. — Він завис якраз у той момент, коли я розповідала всім знайомим, що покидаю Бульбашку і їду в Чудесну академію! Я не встигла додумати!
— Дуже шкода, — удавано співчутливо сказав Бульцман, — але Емпірей попередив нас, що коли ми виїдемо з Бульбашки, твій потік думок зупиниться.
Геро насупилася. Мало того, що опікунка наполягла залишити шолом віртуальної реальності, який нібито не можна зі собою брати, то тепер ще й це! Геро не хотіла віддавати шолом, але Німу сказала, що він є власністю Бульбашки, а в Чудесній академії їй дадуть новіший і кращий.
— І що мені тепер робити? — поскаржилася Геро. — Ні думасиків, ні шолома!
Джорджеві згадалося, що Енні теж колись так скиглила, коли мама не дозволяла їй бавитися на планшеті.
— Можеш дивитися у вікно, — запропонував Бульцман.
На жаль, він вибрав дуже невдалий час. Як тільки Геро обернулась до вікна, щоб подивитися на світ за межами Бульбашки, як за шибкою щось з’явилося. Дівчинка скрикнула. Поряд із автобусом бігла розкуйовджена, неохайна, брудна двонога істота. Геро перехопила її погляд — примара витріщилася на неї, вишкіривши криві почорнілі зуби.
Геро тицьнула пальцем на істоту.
— Що це?! — нажахано писнула вона.
Біля автобуса Джордж помітив групку розпатланих істот у лахмітті — вони бігли на двох ногах берегом висохлої річки. Довкола простягалася випалена, гола рівнина, якою вітер гнав хмару пилу, однак істоти здавалися пристосованими до таких умов.
Вони з легкістю мчали так само швидко, як і автобус. Зазирнувши вперед, Джордж побачив, що на повороті на них чекає засідка.
Натовп обшарпанців розмахував примітивною зброєю і голосно вигукував, явно готуючись до атаки. Один із них скочив з горбка просто на автобус, розпластавшись на вітровому склі. Жахливе видовище! Джордж прикипів до сидіння.
Геро заховала голову між колінами, прикривши її руками. Бульцман обійняв її за плечі. Хлопець почув тихе схлипування. Йому теж захотілось розплакатися.
Цієї хвилі на допомогу несподівано прийшли технології. Мабуть, в автобусі були встановлені спеціальні програми на випадок надзвичайної ситуації. Праворуч і ліворуч висунулися крила — і автобус, розігнавшись, відірвався від землі. Різко повернувши, він скинув непроханого гостя з вікна — той гепнувся на землю і став махати звідти кулаком. Решта істот, оточивши тісним колом скинутого товариша, розлючено дивилися услід автобусу.
— Вставай, Геро, уже все спокійно, — сказав Джордж.
Дівчинка підняла голову. Шовковисте темне волосся скуйовдилося, гривка стирчала в різні боки.
— Що сталося?! — вражено вигукнула вона. Її зіниці розширилися від страху.
— То були люди, яких вигнали з Бульбашки й інших місць, — припустив Джордж.
— Які вони страшні! — сказала Геро. — Не дивно, чому опікунка казала, що я мушу добре вчитися і досягти дамп звичайного успіху! Я нізащо не хочу стати однією з них! І взагалі, я не знала, що тут хтось живе. Ох, скоріше б доїхати до академії!
— Сказати їй? — прошепотів Джордж до Бульцмана.
— Ні, — похитав головою робот. — Не все відразу. Треба діяти поступово. Запитай мене щось інше, щоб я міг делікатно почати етап інформування.
— Що, наприклад? — поцікавився Джордж. — О, знаю!
Його вже давно хвилювало це питання.
— Емпірей оновив твої дані про космічні подорожі?
— О ні, тільки не це! — зітхнула Геро. — Я ж тобі вже казала: космічним польотам настав кінець!
— Люба Геро, — по-старомодному звернувся до неї Бульцман, — твій коментар суперечить реальності!
— А що, не настав? — з голосу Геро зникла впевненість у тому, що вона знає все про світ, у якому живе.
«Цікаво, чи скоро вона пробудиться зі своєї бульбашкової ілюзії», — подумав Джордж.
Автобус тим часом летів над безкінечною рівниною; довкола, скільки око сягало, простягалися піщані дюни. Ні дерев, ні міст — малих чи великих, ні доріг. Тільки гола земля. Подекуди Джордж бачив якісь позначки — напевно, на тих
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і корабель часу», після закриття браузера.