Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"

пурпуром глибока синява небес, місяць сяяв, як величезний магічний кристал, — усе це було сповнене легковажної романтики. А вгорі, по гілках дерев, видряпувалась якась дивна постать, що мала вигляд не стільки романтичний, скільки неправдоподібний. Вона вся іскрилася, неначе одягнена у шати з десяти мільйонів місяців; при кожному її русі світло справжнього місяця спалахувало на ній новими відблисками блакитного полум'я. Блимаючи й гойдаючись, істота спритно перебиралася з маленького деревця в цьому саду на високе розлоге дерево у сусідньому і затрималася там лише тому, що чиясь тінь ковзнула в цей час під маленьке дерево і чийсь голос гукнув її знизу.

— Ну, що ж, Фламбо, — промовив голос, — ви, й справді, схожі на летючу зірку, але ж зірка летюча врешті завжди стає зіркою падучою.

Нагорі, у верховітті лавра, іскрячись сріблом, фігура нахилися вперед і, відчуваючи себе в безпеці, прислухалася до слів маленького чоловічка.

— Це найвіртуозніша з усіх ваших витівок, Фламбо. Приїхати з Канади (мабуть, із квитком з Парижа) через тиждень після смерті пані Адамс, коли ніхто не налаштований на розпитування, — нічого не скажеш, спритно придумано. Ще спритніше ви зуміли вистежити «летючі зірки» і довідатися про день приїзду Фішера. Але у ваших подальших діях відчувається вже не просто спритник, а справжній геній. Викрасти камені для вас, звичайно, не було проблемою. При вашій спритності рук ви могли б і не чіпляти ослиного хвоста до фалди фішерівського фрака. Але в усьому іншому ви перевершили самого себе.

Срібляста фігура в зеленому листі зволікала, наче загіпнотизована, хоча шлях до втечі був відкритий; людина на дереві уважно дивилася на людину внизу.

— Так-так, — сказав чоловік унизу, — я знаю все. Я знаю, що ви не лише нав'язали всім цю пантоміму, а й зуміли видобути із неї подвійний зиск. Спочатку ви збиралися вкрасти ці камені без зайвого галасу, але тут один зі спільників дав вам знати, що вас вистежили і досвідчений офіцер поліції має сьогодні застати вас на місці злочину. Пересічний злочинець подякував би за попередження і зник. Але ви — поет. Вам негайно спала дотепна думка заховати діаманти серед блиску бутафорських коштовностей. І ви вирішили, що якщо на вас буде справжній костюм Арлекіна, то поява полісмена видасться цілком природною. Достойний офіцер вийшов із поліцейської дільниці в Путні з наміром упіймати вас, і сам втрапив у пастку, дотепнішої від якої ще ніхто і ніколи не вигадував. Коли відчинилися двері будинку, він увійшов і опинився просто на сцені, де розігрувалася різдвяна пантоміма, за змістом якої Арлекін міг його штовхати, бити ногами, кулаками і кийком, оглушити та приспати під дружний регіт найреспектабельніших мешканців Путні. Так, дотепнішого від цього вам уже ніколи нічого не вигадати. А зараз, до речі, ви можете віддати мені ці діаманти.

Зелені гілки, на яких погойдувалася виблискуюча постать, зашелестіли неначе від подиву, але голос продовжив:

— Я хочу, аби ви їх віддали, Фламбо, і я хочу, щоб ви покінчили з таким життям. У вас ще є і молодість, і честь, і почуття гумору, але при вашій професії цього не стане. Можна триматися на одному рівні добра, але ще нікому і ніколи не вдавалося втриматися на одному рівні зла. Цей шлях веде вниз. Добра людина п'є і стає жорстокою; правдива людина вбиває і потім змушена брехати. Я знав багатьох людей, які починали, як і ви, благородними розбійниками, веселими грабіжниками багатих і закінчували в мерзенності й бруді. Моріс Блюм починав як переконаний анархіст, батько знедолених, а закінчив — шпигуном і доносником, якого обидві сторони використовували і зневажали. Гаррі Берк, організатор руху «Гроші для всіх», був щиро захоплений своєю ідеєю — тепер його утримує напівголодна сестра, а він пропиває її останні гроші. Лорд Ембер спочатку опинився на дні в ролі мандрівного лицаря, тепер же наймерзенніші лондонські покидьки шантажують його і він змушений їм платити. А капітан Барийон, колись уславлений джентльмен-апаш,[19] помер у божевільні, у страху перед детективами та скупниками краденого, які зрадили і зацькували його. Я знаю, у вас за спиною вільний ліс і він дуже привабливий, Фламбо. Я знаю, що за одну мить ви можете зникнути там, як мавпа. Але колись ви станете старою сивою мавпою, Фламбо. Ви сидітимете у вашому вільному лісі, і на душі у вас буде холод, і смерть ваша буде близько, і верхівки дерев будуть зовсім голими.

Нагорі й далі було тихо; здавалося, маленький чоловічок під деревом тримає свого співрозмовника на довгій невидимій прив’язі. І він продовжував:

— Ви вже зробили перші кроки униз. Раніше ви хвалилися, що ніколи не чините ницих вчинків, але сьогодні ви скоїли ниций вчинок. Через вас підозра впала на чесного юнака, проти якого і без того налаштовані всі ці люди. Ви розлучаєте його з дівчиною, яку він кохає і яка кохає його. Але ви ще й не такі підлості вчините, перш ніж помрете.

Три блискучих діаманти впали з дерева на землю. Маленький чоловічок нахилився, щоби підняти їх, а коли він знову поглянув нагору — зелена клітка дерева була порожньою: сріблястий птах випурхнув.

Звістку про те, що діаманти випадково знайдені в саду, зустріли бурхливою радістю. І подумати тільки, натрапив на них саме отець Браун. А пан Леопольд з висоти свого благовоління навіть сказав священикові, що хоча сам він і дотримується ширших поглядів, однак готовий поважати тих, кого переконання зобов’язують до самітництва і невідання мирських справ.

Людина-невидимка

У холодній вечірній блакиті кондитерська на розі двох крутих вулиць у Кемден-тауні виблискувала у темряві, як кінчик розкуреної сигари. Точніше буде сказати, навіть як справжній феєрверк, бо незліченні вогні всіх відтінків веселки множилися у нескінченних дзеркалах і танцювали на незліченних тортах і цукерках,