Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"

— А завтра куди підемо?

— Завтра увечері я зайнята.

— Святий Петро не простить нас за прогаяний час.

— Зайнята.

Черговий понеділок — чергові справи… Мушу розкрити цю таємницю.

Близько третьої години я попросив у Кемпбела дозволу поїхати до міста. Сів в автобус, по дорозі зійшов, пересів на інший. Хвоста за собою не помітив.

О пів на восьму неподалік від «Американського курорту» найняв таксі. Попросив шофера заїхати в бічну вуличку й зачекати на мого приятеля. Приятель не прийшов, і, коли повз нас промчав спортивний «опель» з блондинкою за кермом, я звелів шоферові рушити. Ми поїхали, і я командував: «праворуч», «ліворуч», «уперед».

Дівчина зупинилася на привокзальній площі. Я вийшов з таксі й прослизнув у якісь двері.

Дейвіс увійшла до магазину, над входом якого висіла вивіска «Обслуговування міжнародних спальних вагонів і вагонів-ресторанів». Була в своєму звичному вбранні: светрі й брюках. Тримала в руці велику сумку, з якою годиться ходити хіба що на базар. А навіщо саме Дейвіс ходити по продуктових магазинах, коли вона не знає жодних господарських клопотів?

Вона вийшла з магазину без видимих змін у зовнішньому вигляді. В її ході теж не було нічого особливого: вона йшла неначе звичайна жінка, що купила якийсь туалетний дріб'язок і задоволена повертається додому — усе, що їй потрібно, уже в сумці і до того ж витрачено небагато грошей.

Так само спокійно вона повела машину — без метушні й поспіху, неначе на цій вулиці знає найменший камінець. Показові дрібниці…

Я увійшов у магазин — великий продовольчий магазин, у якому можна купити що завгодно. Будь я навіть Шерлоком Холмсом, і то навряд чи відгадав би, що саме вона купила. А розпитуючи касирку про те, що купила така й така дама, можна самому втрапити в пастку.

У таксі я доїхав до вілли й знайшов привід зайти до секретарки полковника Кларка. Дейвіс сиділа за столом.

Наступного понеділка я вже не пропонував прогулянку. Після обіду ми були в її спальні. Вона почастувала мене — як висловилась — найбезалкогольнішим питвом, яке тільки мала — чінзано. Але пила його не тільки з льодом, а й з ромом. А крім того, вона випила — не знаючи цього — і кілька крапель безбарвної рідини, що її я не хотів би відчути у своїй горлянці.

Увечері міс Дейвіс занедужала. Охоронець ходив по лікаря. У домі відчувалася знервованість. Цього дня, у той самий час, коли звичайно виїздила Дейвіс, до міста поїхав сам Кемпбел і повернувся тоді ж, коли звичайно поверталася вона.

Я ввійшов до її кімнати, співчутливо запитав, що трапилось. Вона відповіла мені запитанням:

— А як ви? Чи добре себе почуваєте?

— Я здивовано знизав плечима — здоровий, на ногах. Що може зі мною статись?

— Але, ради бога, що все-таки з вами? Чув, що викликали лікаря, могли ж і мене покликати відразу, може, чимось допоміг би.

— Нічого особливого. Просто неприємний розлад шлунка.

Я сів на ліжко, узяв її руку.

— Зі мною ніколи нічого подібного не траплялось. Може, це од цукерок або печива, чи шлунок у мене такий чутливий. І саме зараз, коли такі невідкладні справи. Навряд чи полковник Кларк залишить це так.

Третього понеділка я був у магазині в костюмі, який вдягнув уперше, і в темних окулярах. Увійшов якраз тоді, коли спортивний «опель» зупинився на площі. Я став перед прилавком, над яким висіло дзеркало, й задивився на пляшки з напоями.

Дейвіс одразу пішла до прилавка з кондитерськими виробами, узяла три шоколадки й зупинилася перед касою.

Подала банкноту. Касирка всміхнулася до неї, як до багатої клієнтки. Здачу відрахувала монетами, які взяла з шухлядки касового апарата і з якоїсь шухлядки під касою. Я бачив добре — дала їй тільки монети й нічого іншого. Дейвіс вийшла такою ж спокійною ходою.

Я узяв кілька шоколадок і в касі подав велику банкноту, але мені дали монети тільки з шухляди самого апарата.

Навіщо секретарці Кларка аж тут купувати шоколад, який можна купити в будь-якому магазині? І навіщо приїздити для цього у точно визначений час, в один і той же день тижня? Треба розібратися, що діється саме цього дня.

Я побродив по вокзалу, зазирнув туди-сюди, запитав про щось у довідковому бюро.

У понеділок прибуває спальний вагон і вагон-ресторан з Мюнхена. Це не має для мене особливого значення. А має значення те, що саме ці вагони зупиняються в Софії. Там їх завантажують продуктами й напоями.

Очевидно, центр має зв'язок з деякими містами, через які проходить поїзд. Якщо розкопувати цю справу далі, можна викликати підозру. Але ранком я назвав себе боягузом і вирішив наступного понеділка знову піти в магазин. Та коли настав понеділок, у магазин я не пішов. Не хотілося, щоб про мене говорили як про Наска Авантюриста. Послав радіограму до Софії. Хай звідти перевірять провідників і дадуть мені необхідні розпорядження.

Машиною полковника Кларка ми поїхали до болгарського кордону. Безрукий мав дістатися на той бік, до Казанлика, зв'язатись із деякими своїми знайомими й забезпечити базу для прийому парашутистів. Кирпатому було доручено «полякати» місцевих керівників у Єлховому. А крім того, забезпечити надійний тайник — «горня» — неподалік од кордону й строго законспіровану явку для перекидання людей з Болгарії.

А я їхав у свої краї, в придунайські села біля Оряхового, щоб зв'язатися з колишніми опозиційними діячами й спробувати створити підпільні комітети.