Читати книгу - "Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хтось подзвонив. Андрій Остапович труснув головою і пішов до дверей. Поштар. Він вручив свіжі газети, останні номери журналів
«Соціалістична законність», «Огонёк» і листа від доньки. Андрій Остапович швидко пробіг його. Лист вмістився на половині аркуша з учнівського зошита. Наталя писала, що в таборі їй усе подобається, дуже весело і просила тата й маму приїхати до неї наступної неділі, на відкриття табору.
Вони вперше відправили доньку в піонерський табір. Андрій Остапович, не гаючись, подзвонив дружині, прочитав їй невелике послання доньки.
— Андрію, я оце тільки сама хотіла подзвонити тобі. Твоє прохання виконала — була в хірургічному… Вночі йому несподівано стало гірше. Але ти не хвилюйся. Сьогодні вранці скликали консиліум. Був академік Мурашко, професори Столбцов і Швидкий. Їхня думка: побоюватись за Щербину немає особливих причин. Зараз він спить.
— Заспокоюєш мене?
— Та що ти? Я лише передаю те, про що довідалась.
— Як ти, Марино, вважаєш, зручно буде, якщо я зараз під'їду?
— Мені здається — не слід. Хірурги і так скаржаться. Немає дня, щоб до Щербини не приходила яка-небудь делегація. Десятки разів на день питають про його здоров'я. Так що врахуй…
— Я дзвоню лише вранці і ввечері, — виправдовувався Андрій Остапович.
— Вважаєш, мало? Уяви собі, що буде, коли про кожного хворого питатимуть так само часто, як ти. Адже нам ніколи буде лікувати… Пробач, кличуть…
Луговий увімкнув пилосос і заходився прибирати кімнату, але дзвінок знову обірвав його роботу. Зайшов Єлізаров.
— Кириле Романовичу, я чекав на вас у середу.
— А я взяв та й раніше приїхав.
— Як Київ? Що нового? Як минула нарада?
— Кажучи правду, я цього разу Києва і не бачив. Цілими днями працювали. А новини я привіз. Підготовлено проект Указу Президії Верховної Ради СРСР про встановлення «Дня радянської міліції». Святкуватимуть його щороку 10 листопада. Саме в цей день за вказівкою Володимира Ілліча було прийнято Закон про створення міліції. Розроблено і нове «Положення про радянську міліцію», встановлено присягу, запроваджуються прапори… Урядом додатково виділяються автомашини, мотоцикли, засоби зв'язку та інша техніка… Схвалено пропозицію ЦК ВЛКСМ про направлення комсомольців для роботи в наші органи… Як здоров'я Щербини? Що взагалі нового? Адже цілий тиждень мене не було.
— Йому зовсім погано. Я за нього дуже турбуюсь. Сьогодні вранці був консиліум. На думку професури, не слід втрачати надії на одужання. Хочеться вірити, що це так.
— Поїдемо зараз до нього, — запропонував комісар. — Як ви на це дивитесь?
— Я й сам збирався, але професор заборонив побачення з ним.
— Тут уже нічого не зробиш. Вони, медики, народ суворий. Доведеться підкоритись. А вдома ви були у Олекси Михайловича? Може, чим-небудь треба допомогти?
— Вчора був, та й сама Ольга Якимівна приходила в управління. Особливих прохань в неї немає. Було єдине: у їхнього синочка щось з носоглоткою не гаразд. Лікарі радили повезти до моря. Так ми виділили путівку в дитячий санаторій в Євпаторію…
Після невеликої паузи Луговий розповів комісарові, що ратин вкрадено з фабрики «Спартак». Там уже провадиться ревізія, і очолює її Сахно.
— Сахно? Чи не з управління легкої промисловості раднаргоспу?
Андрій Остапович ствердно кивнув головою.
— Валентина Филимоновича я давно знаю. Досвідчений ревізор… Авжеж бачу, перешкодив вам займатись генеральним прибиранням. Де Марина Тихонівна? Певно, чергує?.. Що ж ви гадаєте робити після прибирання?
Луговий підійшов до письмового столу і взяв одну з розкладених на ньому книжок.
— «Техніка розкрою і моделювання верхнього чоловічого одягу», — прочитав він. — Цього разу доводиться опановувати основи швейного виробництва.
— Відпочиньте сьогодні, друже. Давайте махнемо разом на футбол. Повинна бути цікава гра: наші зустрічаються з одеським «Чорноморцем».
… Андрій Остапович та Кирило Романович поверталися із стадіону в чудовому настрої. Ще б пак! Сьогодні після кількох поразок їхня команда нарешті-таки розігралася і розгромила противника! Всю дорогу додому вони пожвавлено обговорювали всі перипетії сьогоднішнього матчу.
— Квартира зустріла Лугового лункою тишею. Без дружини і Наталочки вона здавалась зовсім порожньою. Андрію Остаповичу стало трохи сумно, і він увімкнув телевізор. Кімната сповнилася урочистою мелодією. Луговий впізнав увертюру до опери «Тарас Бульба». Андрій Остапович, забувши про вечерю, присунув стілець до екрану. Цю оперу він особливо любив — за хвилюючий драматизм, за чудові українські мелодії… Змовкли заключні акорди увертюри, і на екрані ожили образи козаків Запорозької Січі…
Різко задзвонив телефон. Луговий досадливо одмахнувся, але телефон не вгавав.
… Будинок міського управління міліції стояв огорнутий темрявою, лише в одному вікні сяяло світло.
— Що трапилось? — спитав Андрій Остапович у відповідального чергового. — Чого викликали?
— Серйозний сигнал, — простягнув той конверт. — Щойно знайшли в урні для заяв.
НЕЗНАЙОМЕЦЬ
Вітя аж тремтів з цікавості: хто ж прийшов до Півня.
— Альошо! Альошо! Дай і я подивлюсь, — свистячим шепотом просив він.
Альоша одмахнувся, не відриваючись від замкової щілини. На площадці сходів стояв незнайомець у білому, бездоганно випрасуваному костюмі, білих модних сандалетах і в білому ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній рейс, Владлен Олексійович Суслов», після закриття браузера.