Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

З цієї ж причини моя родичка Марія Штригиль у моїй присутності ганила сво­го сорокарічного сина Миколу, коли той знічев’я сказав, що отаман станичного козацького осередку Семеняка вже вкот­ре пропонує йому записатися в козаки. Вона люто закричала: “Я тобі покажу ко­заків! Ще нам “козачества” не вистачало!..”

А дід її чоловіка був шанованим коза­ком і останнім станичним отаманом, що в 1920 р. емігрував за кордон, де і по­мер. Нащадки ж усе життя прожили в страху, чекаючи, як віл обуха, помсти від влади. Отакі невтішні кубанські враження.

Попри все, навіть бажання самих ку­банців, дух український витає над Кубан­ню. Дасть Бог, коли материнська земля в Україні рясно заплодиться справжніми українцями, згадаємо ми своїх кровних ро­дичів-кубанців і возз’єднаємося в одній родині і в одній господі.

Джерела

1. Энциклопедический словарь по истории Кубани. – Краснодар, 1997. – С. 207, 542 – 544.

2. Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т. 1. –С. 107, 123.

3. Енциклопедія українознавства. – Київ, 1996. – Т. 3. –С. 852.

4. Енциклопедія українознавства. – Львів, 1998. – Т. 7. – С. 2667.

5. Енциклопедія українознавства. – Львів, 2000. – Т. 10. – С. 3916 – 3917.

6.Іванис В.Боротьба Кубані за незалежність. – Мюнхен, 1968.

7.Іванис В.Стежками життя. – Н. Ульм, 1958 – 1962. –Кн. I – V.

8. Історія міст і сіл Української РСР.

9. Казачий словарь-справочник. – Кливленд, 1966. – Т. I. – С. 101 – 102.

10. Казачий словарь-справочник. – Сан-Ансельмо, 1970. –Т. III. – С. 47 – 48,311 – 313.

11. Кубанская ЧК: органы безопасности Кубани в документах и воспоминаниях. – Краснодар: Советская Кубань, 1997. – С. 58 – 61.

12.Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1867.

13. Родная Кубань. – Краснодар,1998. – Ч. 4. – С. 144.

14. Родная Кубань.–Краснодар,1999. – Ч. 1. – С. 127 – 128.

15. Топографічні карти УРСР. Області: Вінницька, Дніпропетровська, Житомирська, Київська, Полтавська, Черкаська, Чернігівська.

БАБИЧ

Михайло Павлович

(22.7.1844 – 7.8.1918)

Військовий діяч; наказний отаман Кубанського козацького війська (3.2.1908 – 26.3.1917), генерал від інфантерії російської армії.

Нар. в станиці Нововеличківська на Кубані. Закінчив Михайлівський кадетський корпус (Воронеж). Учасник рос.-турецької війни (1877 – 1878) та походів проти гірських народів (1863). З 1897 р. – отаман Катеринодарського відділу Кубанської обл. З 1907 р. – генерал-лейтенант. Опікувався культурним життям козаків Кубані. За його керівництва в ст. Таманській був поставлений пам’ятник чорноморським козакам, що у 1792 р. висадилися на Тамані. 7 серпня 1918 р., після жахливих катувань, розстріляний більшовиками коло гори Машук. У квітні 1919 р. його прах перевезений із П’ятигорська і похований у Катеринодарському соборі.

БАЛАБАСЬ

Олекса Ісакович

(1889 ? – після 1958)

Громадсько-політичний діяч; член Кубанської крайової ради (далі – Кубанської ради) від ст. Слов’янської (належав до фракції самостійників).

Нар. в Чорноморській губернії.Виступав за федеративні відносини з Україною. Арештований денікінцями і депортований до Стамбула (Туреччина), звідти виїхав до Чехословаччини. На еміграції – активний діяч українсько-кубанського руху, разом з іншими видавав часопис “Кубанський Край”.

БАРДІЖ

Кіндрат Лукич

(9.3.1868 – 9.3.1918)

Громадсько-політичний і військовий діяч; отаман ст. Брюховецької, почесний голова Кубанської військової ради (квітень 1917), організатор Вільного козацтва на Кубані (1917 – 1918), міністр внутрішніх справ кубанського уряду.

Народився в козацькій родині ст. Брюховецька, заснованій 1794 р. чорноморськими козаками. Навчався у Кубанській військовій гімназії, та 1885 р. був виключений із неї за участь у нелегальному гуртку. Наступного року вступив до Ставропольського юнкерського училища, яке закінчив у званні хорунжого. Член партії конституційнихдемократів (кадети). Депутат I, II, III і IV Державних дум Росії (від козаків Кубані). Комісар Тимчасового уряду на Кубані. Після того як Козацьке народне зібрання прийняло першу конституцію Кубанського Краю склав свої повноваження та оголосив про вихід із партії кадетів. Видатний оратор і талановитий адміністратор. У березні 1917 р. наказав зняти в усіх громадських місцях портрети царської династії та емблеми російського самодержавства. Невдовзі розіслав у станиці телеграми із закликом позбавити звання почесних “стариків” представників царської династії та її слуг, як таких, що “жодної користі війську не принесли”. Захищав насамперед інтереси козацтва, яке відповідало йому глибокоюшаною.

Був ініціатором проведення у березні 1917 р. у м. Катеринодарі козацької маніфестації під синьо-жовтими прапорами. Рішуче виступив проти доповнення Катеринодарської міської думи представниками рад та громадських організацій. У жовтні 1917 р. – делегат Першого всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва у м. Чигирині. Восени 1917 р. козаки висунули Б. на посаду кубанського військового отамана, але через непорозуміння між українцями було обрано О. Филимонова. Після падіння Тимчасового уряду (поч. листопада 1917 р.) Б. – член кубанського крайового уряду (завідувач внутрішніми справами).

Б. та два його сини – сотник Віанор і хорунжий Микола Бардіжі – сформували з кубанського козацтва Гайдамацький і Чорноморські коші Вільного Козацтва загальною чисельністю 5000 багнетів і шабель, які, за задумом Б., мали стати підмурівком збройних сил Кубані. Вільні козаки провели успішну операцію з очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків. Пропагував ідею соборності українських земель. На цьому ґрунті увійшов у конфлікт із денікінським генералом Покровським.

Під час більшовицької окупації Б. на чолі загону намагався разом із синами прорватися через гори до Грузії. Проте потрапили у засідку в р-ні Архипо-Осипівки.

9 березня 1918 р., в день свого п’ятидесятиліття, Б. був розстріляний більшовиками на баржі коло Південного молу порту Туапсе. Перед тим як стратити Кіндрата Б., більшовики