Читати книгу - "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"

Проте деякі люди були впевнені у своїй вдачі і йшли ва-банк.

— Що ж... — простяг руку Асафа і висмикнув сірника із міцної хватки Макса. Він з усмішкою оглянув свій жереб і вдоволено тицьнув кожному під носа цілого сірника. — Хе-хе-хе! Ціленький, сучі діти! Йоу! У-у-у-у-у-у-у-у! — вив він вовком, передчуваючи свій політ під вертушкою. Він ніби одразу знав, що вийде сухим із води. Він ніби бачив цей сценарій у своїх снах і тому так легко погодився на жеребкування. — Ну... — розвів Асафа руками. — Хто буде наступним? Може, ти, Стелло?

— Пф... — відмахнулася вона знову. — Це не жереб, а лайно собаче. Це російська рулетка... Ви зараз робите помилку!

— Аліса? — запрошував мене Макс, поки в його руці залишалося цілих чотири сірники. Точніше... цілими були лише три... 

— Нехай другим тягне Буч! — встряв Асафа.

— Тягнути збиралася Аліса, — примружився Макс, мріючи всадити ці сірники ямайцю в очі. 

Але я все одно не наважувалась це зробити і сама пропустила хід:

— Нехай тягне Буч. Все нормально.

— Гаразд... — намагався Макс зберігати спокій. — Тягни, Буч.

Довговолосий хлопець на секунду завмер перед вибором, але потім заплющив очі і витяг сірника…

— Головка на місці, — сказав він тихо. І одразу ж не витримав, нервово захихотів: — Хи-хи-хи... Він цілий, бляха... Цілий. Дідько... Я теж полечу. Мені пощастило. Крутяк! Я витяг цілого. Просто не віриться. Я вже думав, що залишусь...  

І хоча вже двоє з тих, хто не бажав залишатися на поїзді, витягли свої тотеми... Температура напруження тільки зростала.

Макс тримав лише три сірники, і ми всі чудово знали, що один із них — короткий. Стелла на психах ходила вагоном туди-сюди і намагалася змусити себе зробити вибір. Я ж підсвідомо звинувачувала себе за те, що відбираю шанс у решти, і теж не рвалася до сірників. 

Але я розуміла, що якщо Стелла тягне жереб раніше, то мої шанси автоматично стають всього один до двох. П'ятдесят на п'ятдесят... Треба тягнути! 

Я випростала руку і хотіла взяти сірника першою, але мене випередила чужа рука. Вона була смаглявіша, ніж моя. Рухалася впевнено й різко, ніби це не жіноча долоня, а кидок кобри зі знаком шестикутної зірки на каптурі... Отруйна змія схопила свою жертву, і нею виявився мій сірник — саме той, що я збиралася взяти. Стелла демонстративно вкрала мій жереб, наче вичікуючи цього моменту. Вона ніби хотіла мені сказати: "Я можу відібрати в тебе все, що завгодно... Не тільки Макса. Але й навіть довгий сірник, який був призначений тобі".  

Проте чи був він довгим?

Стелла вкрала мій жереб в останню мить. Вона зухвало висмикнула сірника, простягнувши руку в мене над плечем, і багатозначно зітхнула:

— Оу... — почула я за спиною і озирнулася, щоб подивитися у ці безпринципні очі. Я сподівалася побачити її в засмучених почуттях. Хотіла бачити її розгубленою, злою і ображеною на всіх. Мені хотілося побачити, як доля пожартувала над нею і підсунула злодійці нещасливого сірника... Але Стелла посміхалася. — У мене довгий, — підняла вона жереб вгору і насолодилася моєю реакцією.  

— О! — вигукнув Асафа і дав Стеллі краба. — Молодець! Красава! Ми своїх не кидаємо! Ще кілька хвилин — і злетимо з купою бабок! 

— Ага, — хитро посміхалася Стелла, — оце ми тепер заживемо на широку ногу.

Проте гроші її не хвилювали. Єдиним маркером щастя для неї залишалася я. І що менше у мене лишалося шансів вибратися з цієї колотнечі, то щасливішою здавалася Стелла. Вона вже марила тим, що мені дістанеться мітка невдахи. Вона це читала у двох сірниках, один з яких — смерть і ганьба. Адже якщо я не зможу визначити, де довгий, то вже у будь-якому разі вилечу з банди. Я попрощаюся з усіма і покину цю шалену пригоду назавжди.

В даному випадку було вже не важливо, як мене зустріне поліція... Може, ця сучка була й права — на відміну від решти мене не кинуть у в'язницю. А якщо й заарештують, то Роберт швидко все втрясе, мене визнають випадковим заручником обставин та відпустять додому. У світ спокою та розкоші, в руки тому, хто подарував мені кольє з блакитних діамантів.

Але проблема була в тому, що я чомусь хотіла залишитися з людиною, яка це кольє розірвала, а мене саму зухвало вкрала з-під вінця. Вкрала, щоб познущатися і вбити. Але зрештою вирішила цього не робити — я стала почесною заручницею ватажка банди і досить швидко влилася в неї, як справжня мерзота... Іноді мені здавалося, що я й не вливалася зовсім. Можливо, Макс був у чомусь правий — дух злочинця в мені нікуди не подівся, він жив зі мною всі ці роки і просто чекав зручного моменту, щоб знову заявитися і геть-чисто заглушити всі крики розуму.

Я дивилася на ці два сірники і страшенно боялася. Боялася витягнути короткий і поїхати від нього назавжди. Я до скаженого боялася більше не побачити цих зелених очей. Я боялася більше не відчути його обіймів і... так і не торкнутися його губами... Я боялася вже ніколи не погладити рукою його колючу щетину. Не відчути, як його неголена щока дряпає мою. Як його губи шукають мої, а я ухиляюсь, немов граючи... Просто тому, що хочу подовжити цю мить якомога більше... 

Макс простягнув мені сірники, що залишилися, і я нарешті зважилася. Я взяла собі той, що був ліворуч. Міцно стиснувши зуби, щоб не розплакатися — побачивши куций край. Невже мені все ж таки дістанеться короткий?

Всі інші завмерли в очікуванні. Їм хотілося швидше дізнатися, чим все закінчиться. Вони сподівалися на те, чого я не хотіла усією душею. Склалося так, що я була вигнанцем. І тільки Макс не давав мені залишитися на поїзді. Без нього я не зможу. Вже… не зможу… Я хочу бути з ним. Адже я знаю — він хоче того ж. Тож... навіщо тоді брехати? Хіба ми не можемо просто глянути правді у вічі і зізнатися нарешті, що... нас тягне одне до одного? 

Я піднесла свій сірник до очей і побачила червоний кінчик. Він був цілий. Жереб виявився цілим. Він приніс мені успіх. Я залишалася в банді і мала летіти з рештою, прихопивши з собою гроші.