Читати книгу - "Сюрприз Для БабІя, Ольга Довженко"

Лана просиділа біля сплячого сина всю ніч. Молода мама не могла навіть прилягти через нервове перенапруження. Жінка зустрічала й проводжала потоки найрізноманітніших думок, які викликали в неї лише негативні емоції. "Хіба б я залишила сина на Аллу, якби в мене був вибір!?" — Світлана пригадувала, що в її матері, яка завжди виручала з Данею, виявили чергове захворювання, яке вимагало лікування та діагностики. Після того, як Валентина Степанівна, мама Світлани потрапила до лікарні, молода жінка не мала іншого виходу, як залишити сина на подругу. Від тритижневого відрядження Лана не могла відмовитися, адже на кону було її підвищення, збільшення суми заробітної плати і гарний гонорар за відрядження. В неї країлося серце: з одного боку вона залишала самотню матір в лікарні, а з іншого — покидала сина. 

Лана почувалася підлою зрадницею та матір'ю-зозулею, яка залишила своїх двох найдорожчих людей напризволяще. Її серце розривалося від болю, але час від часу молода жінка шукала собі виправдання тим, що вона це робила задля добробуту своїх рідних людей: сина і матері.

Лану остаточно вибила з себе ситуація, коли вона випадково в іншому місці під час відрядження зустріла свого сина, який, як вважала молода жінка, знаходився вдома, у рідному місті в надійних руках подруги та хрещеної хлопчика. " Господи, — думала бідолашна жінка, — тепер мені залишається тільки здогадуватися, кому ще Алла підкидала Даню тоді, коли я просила її наглянути за ним."

З тяжким серцем Світлана насилу дочекалася світанку. Які тільки думки до цього часу не відвідували її голову. Але жінка твердо вирішила залишитися тут до закінчення терміну відрядження, адже вона не могла дозволити, аби стільки докладених нею сил для здобуття підвищення полетіли шкереберть.

З самого ранку до лікарні приїхав Алекс, принаймні, так думала Світлана, бо вважала, що ввечері відправила його додому. Він ночував у машині, бо в палаті з Данею не міг залишатися, аби не ставити жінку в незручне становище. Хай там як, але молодий чоловік бачив, що Світлана не рада його компанії, ще б пак! Чоловік був страшенно ображений на неї, однак його почуття були настільки сильними, що довго гніватися йому не вдавалося.

— Привіт! — тихенько зазирнувши до синової палати, привітався Алекс.

Його зустріли стомлені Ланині очі, які на мить прикрилися густими, чорними віями у відповідь на його привітання. Її світло-блакитні глибокі озера стемніли, перетворившись на схвильовані, чорні, штормові моря. Алексові було страшенно незручно перед Світланою, ба більше, він дорікав собі в тому, що дав слабину запропонувавши їй одружитися на очах у сина, який хоч і вже багато розумів, але все-одно залишався дитиною, і мріяв про возз'єднання батьків.

Чоловік мовчки зайшовши до палати й відтягнувши від столу стілець, поставив його поряд зі Світланиним. Алекс мовчки сів біля неї не наважуючись заговорити першим.

— Даню сьогодні мають виписати! — першою почала розмову Лана. — Вночі було все добре, тому, сподіваюся, лікар не змінить свого рішення. От що, — спокійно,але з легким тремтінням у голосі продовжила молода жінка, — в мене ще п'ять днів відрядження, і я не можу поїхати раніше додому, хоч як би цього не хотіла. Я хотіла попросити тебе, побути ці дні з сином, якщо в тебе є така можливість.

— Я працюю переважно з дому, вчора був винятковий випадок, коли мені довелося зірватися та взяти з собою Даню, бо няню не встиг викликати, так як мене не попередили заздалегідь про виклик на роботу. Я буду радий побути з сином та зводити його нарешті на атракціони, як і обіцяв.

— Дякую! — зітхнувши, Лана відвела погляд від Алекса.

— А ти збираєшся залишатися в готелі? — обережно запитав Алекс.

— Я не знаю, але, мабуть, так буде краще.

— Це твоя особиста справа, вибач, я не мав про це питати! — сказав Алекс, не впізнаючи самого себе.

В ньому в той момент вирувала руйнівна стихія, яка не давала чоловікові впоратися із власними емоціями та почуттями. Алексові важко було тримати себе в руках знаходячись поряд з коханою жінкою. Він вдихав її аромат та відчував нестримне бажання бути ближче, але маючи, як виявилося, величезну силу волі, чоловік зовні здавався спокійним та непохитним. Він намагався не дивитися зайвий раз на Лану, щоб випадково не зустріти її штормові, потемнілі очі, які затягували його якоюсь невидимою, магічною силою.

— Ти їдь, — спокійно промовив Алекс, — коли Даню випишуть, ми з ним поїдемо додому. 

— Він не знатиме, що я ніч провела біля нього…

— Я йому скажу, що зранку ти пішла на роботу.

— Дякую! — вкотре повторила Лана, відчуваючи до Алекса якесь невидиме тепло, яке змушувало її дивитися на чоловіка іншим поглядом.

— Він і мій син також. — спокійно відповів Алекс. — Тому не варто дякувати, адже я нічого неабиякого не роблю. Так би вчинив кожен батько! 

— Не впевнена, що кожен! — відповіла жінка. — Коли Даню випишуть, подзвони мені! — жінка похапцем відкрила записник та ручкою щось написала. — Ось, мої номери, набери, коли все з'ясується.   

— Домовилися! — беручи в руку записку від Лани, посміхнувся Алекс.

Якби йому раніше хтось сказав, що він знаходячись поряд із жінкою забуватиме про все на світі, навіть своє ім'я, Алекс не церемонячись відправив би того добродія на лікування до психіатричної клініки, але, як показала реальність, відомий у вузьких колах ловелас тріпотів, як осиковий листочок при погляді на жінку, до якої не наважувався зайвий раз заговорити, не говорячи вже про більш тісний контакт.

Лана поспіхом покинула приміщення лікарні та дивлячись на ручний годинник, поспішила до готелю, щоб привести себе до ладу.

Прийнявши контрастний душ молода жінка освіжила не тільки тіло, а ще й душу. Її розум став вмить яснішим, а думки — зібранішими. Перевдягнувшись у легке, персикове плаття, Лана взула сірі туфлі на високих підборах та розправивши плечі, вийшла на вулицю. Вона намагалася поставити на паузу свої переживання за сина, матір та змішані почуття, які в неї викликав Алекс. Лана розуміла, що ухвалювати важливі робочі рішення та аналізувати конкретні моменти неможливо, коли думки заповнені особистими душевними хвилюваннями.