Читати книгу - "Сердечна терапія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стася на мить завмерла, а потім прийняла умови гри і відповіла:
— Так, ми трохи знайомі, я їй передам ваші компліменти.
Брови в Олександри поповзли угору, очі знову округлилися, вона ледь відкрила рота, щоб щось сказати, як Стася із Вадимом дружно розреготалися.
— От уже! І в кого вона така? — розвела руками здивована мама, продовжуючи милуватися своїм дитям.
Почувся голос виховательки, яка скликала учнів, що жили в інтернаті. Надворі вже чекав автобус, щоб везти назад до школи їх, кількох вчителів, костюми та якесь приладдя. Стася із сумом глянула на маму, вони обійнялися.
— Потерпи, сонечко, післязавтра заберу тебе, і махнемо до діда з бабусею! Матимеш аж два тижні відпочинку!
— Класно! — притискалася до мами Стася.
— Ой, я ж зовсім забув! — вдарив себе по лобі Вадим. — Я ж приніс дещо для Станіслави Стрілецької, чи не передаси їй?
Стася з цікавістю відірвалася від мами і зробила крок до лікаря, а Вадим простягнув їй пакет.
— Тобто тут не все їй, — просунув він руку всередину і витягнув одну з двох коробочок із цукерками, — тут дещо для твоєї мами, а решта — для зірки сцени.
— О! А звідки ви знали, що ми їх дуже любимо? — не стримала здивування Стася. — Щоправда, мама рідко такі купує...
Тут дівчинка прикусила язика, на мить знітилася, але цікавість до простягнутого їй пакета взяла гору, і вона зазирнула всередину.
— Що це? Ой, мамо! Яке ж воно кумедне! Це правда мені?! Дякую! — І вона закружляла з плюшевим слоненям у вузькому театральному коридорі.
Учні та вчителі балетної школи вже всідалися в спеціально замовлений автобус, який стояв біля виходу з театру. Підходили з костюмами в чохлах останні, серед них Стася, яка дивилася не стільки під ноги та на автобус, скільки на сніжинки, що казково мерехтіли під ліхтарями у вечірньому небі. Їй уже залишалося кілька кроків до автобуса, як перед нею, ніби з-під землі, виникла дівчина з мікрофоном, за якою стояв молодий мужчина з камерою на плечі:
— Дівчинко, а що таке, на твою думку, щастя?
Стася завмерла, наче побачила фею. Дівчина дійсно виглядала не дуже реально: струнка, без шапки, волосся вкрите блискучими сніжинками, комір короткої шубки також, а ще нігті руки, що простягала до Стасі мікрофон, були довгими, фіолетовими, з намальованими на них сніжинками. Дівчинка притисла до себе чохол із костюмом, у якому щойно сама танцювала партію сніжинки, і заклякла.
— Ну? Невже тобі нічого сказати? — всміхнулася до неї казкова леді. — Про щастя?
— Щастя? — опанувала себе Стася. — Це... Не знаю, мабуть, це коли ти довго про щось мріяв, прагнув до цього, а тепер бачиш, що воно нарешті починає здійснюватися.
— Так-так, молодець! А ще? — підбадьорила її дівчина.
— Ще?
Раптом із автобуса пролунав сердитий голос:
— Стрілецька! Станіславо! А ну, бігом сідай! Гляньте на цю зірку! Вона вже дає інтерв’ю!
Дівчинка здригнулася, глянула в бік автобуса, підвела погляд на сніжинкову дівчину і швидко-швидко промовила:
— А ще щастя, коли мама щаслива! Вибачте, мушу бігти.
Стася легкою ходою пурхнула до дверей автобуса, а дівчина махнула рукою оператору:
— Жеко, знято!
20
— Знову кудись збираєшся? — Голос чоловіка змусив здригнутися Антоніну, котра завмерла перед розчахнутими дверцятами шафи, така гарна у чорній мереживній нижній білизні з вишуканою червоною вишивкою.
— Так... У Кіри зайвий квиток до опери, — відповіла дружина і миттю перейшла у наступ: — Ти ж мене нікуди не запрошуєш...
— Я? Та я б і не проти десь разом вийти, можна обговорити. Але ж ти частіше буваєш у місті, купила б квитки на свій смак... А може, ви й мене із собою візьмете? Я б там перед спектаклем купив квиток, чи з рук у когось зайвий? — несподівано повів свій наступ у діалозі Ігор, пройшов від дверей до вікна і зупинився спиною до дружини.
— З нами? — направду напружилася Антоніна, здивована таким неочікуваним допитом та інтересом чоловіка до опери.
— Так. А що? Чи, може, я вже зовсім зайвий у вашій компанії? Ти якось спересердя обіцяла знайти молодшого мені на заміну, то, може, вже? — Він ніби уважно розглядав квіти на підвіконні, але у склі, на тлі завіконної темряви, бачив розгублене обличчя Антоніни.
— Дурниці мелеш! Навіщо я молодому? Отак віддала вам усю молодість та найкращі роки, а тепер нікому не потрібна. І син не зателефонує зайвого разу, і ти все з наукою своєю трахаєшся, тобі не до мене, тож і ходжу з колежанкою по виставках та спектаклях, як лесбіянка! — несподівано вдалася до грубих формулювань Антоніна, з одного боку, збентежена чоловіковим допитом, з іншого — розгнівана тим, що йому ще вистачає совісті тримати над нею контроль за власних розкладів із Сонею Тю (про себе Антоніна стала називати чоловікову «коханку» Сонею Тю, бо «кривонога тумбочка» було надто довгим нік-неймом).
— Ну, лесбіянка ти ніяка, — всміхнувся Ігор, — по-перше, заміжня, по-друге, здається, у нас і досі все в порядку в ліжку, чи я помиляюся?
Антоніна взяла руки в боки і вдихнула повітря на повні груди. Ігор відзначив про себе, що роки її не псують, і зараз вона виглядала дуже сексуально, але очі її палали холодним гнівом. Як же хотілося їй цієї миті вжарити йому межи очі: «То чого ж ти, сволото, розвів лірику з тою сучкою, якщо у нас усе в порядку?! І скільки років уже все в порядку, бо я про те дбаю, як ніхто! Щоб тебе, козла, не тягло в чужу капусту, щоб тобі тої капусти і вдома досхочу — хоч лусни!» Усе це миттю промайнуло в голові жінки, пробігло світловим табло на її лобі, посипалося іскрами з очей, і Ігор подумав, чи не зізнатися дружині саме цієї миті в дурній грі, яку він розпочав, щоб оживити її почуття до нього. Згребти б її зараз в обійми, вибачитися, покаятися, може, все ще б і налагодилося... Але Антоніна стояла навпроти нього в класичній позі розгніваної української жінки, й очі її були холодними та безжальними.
«Вже знайшла», — раптом промайнуло в голові професора Соломатіна і віддалося щемом десь у грудях. Він знову повернувся до вікна, розглядаючи рух машин у вечірньому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сердечна терапія», після закриття браузера.