Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"

Може, я просто дивлюся на світ через якусь лінзу, фільтр, і насправді не варто перейматися, бо все добре, а Тео – просто хлопець, який запізнився до школи й чекає, коли його підвезуть додому; Еммі десь зі своїм кавалером і просто забула зателефонувати; може, я просто починаю нове життя, і для такої поступової трансформації, коли ти перетворюєшся на когось іншого, усе це нормально.

Розділ 13

Мені аж свербіло почитати, що вони написали. Минуло заледве п’ять хвилин, як я повернулася додому і вже поклала твори на кухонному столі, притиснувши стосик гномом. Відчинила над раковиною вікно для циркуляції повітря, хотілося розвіяти гнітючий дух спустілої оселі. Аркуші затріпотіли від протягу.

Перший зверху – твір Тео. Непідписаний, але я знала, що це його робота, бо хлопець спізнився і здав її останнім.

Шкільного тренера заарештовують за напад. Нашу вчительку викликали до дирекції, вона явно налякана.

Цікаво, чого вона боїться?

Це бентежить, тому пропоную запровадити в школі такі додаткові заходи безпеки: до вчителів треба ставитися так само, як і до нас. Їх теж потрібно вибірково обшукувати, а в нас теж має бути можливість пхати носа в їхнє життя. У вчителів є наші адреси, номери телефонів, імена батьків, дати народження, номери соціального страхування. Інакше – це несправедливий дисбаланс влади, і вони це дуже добре знають.

Я мало не поперхнулася напоєм. Це було смішно, але обґрунтовано. І це була правда. Утім, від Тео Бертона такі аргументи звучали менш переконливо. Цікаво, він заїдається зі мною просто з нудьги чи проблема таки десь глибше?

Решта учнів здебільшого виклали свої думки щодо того, як дати раду школі, охопленій атмосферою страху. Пропонували таке: по два чергових старшокласники коло кожної вбиральні, дозволити учням не вимикати мобільних телефонів і ходити по школі парами, як у дитячому садочку. Відеоспостереження в класах, коридорах і туалетах.

Твори були пересипані термінами, як‑от «підзвітність», «конфіденційність» та «дистанційне навчання». Між рядками читалися думки їхніх батьків. Цього разу ніхто загадкових записок не підсовував. Ніхто не згадував про плітки, які ширилися містом, і ніхто не натякав, що «ЦЕ НЕ КОББ».

Я помилялася. Для мене в цих роботах не було нічого. Просто неохоче виконане учнями домашнє завдання. Я надто багато очікувала. Наче серед моря облич знайдеться хтось такий, як я, – хтось, хто знає, де знайти правду, якщо вдасться вийти на потрібну людину.

Певно, ту анонімну записку підсунув Тео, задля сміху, хотів подратувати. Як і в останньому завданні – вільному творі щодо шкільних заходів безпеки, який я дозволила їм за бажання не підписувати.

Мітч застерігав, я знала, що історія з Девісом Коббом ялозитиметься довго, – якщо стан Бетані Джарвіц не зміниться. Жодних новин про неї – ні від поліції, ні від учнів, ані від учителів. Здавалося, ніби вона вже стала привидом, і навіть якщо отямиться, може не пам’ятати, що сталося, або ж їй ніхто не повірить.

Я просто хотіла, щоб усе це закінчилося. А єдина людина, з якою можна було все спокійно обговорити, поділитися переживаннями, зникла.

Простір, який займала Еммі, притягував дедалі дужче, вимагаючи моєї уваги. Я вже звикла спати в її ліжку. Міряла її одяг перед дзеркалом, щоб не забути. Надягала та знімала з руки годинник Джона Гікельмана. Сиділа, схрестивши ноги, на землі, втупившись у ліс перед собою. Що ж Еммі там побачила чи виглядала?

– Ш-ш. Тихенько, – казала вона.

Наче я могла когось сполохати. Чи то навпаки – хтось сполохав її?

В Еммі траплялися заскоки, але вона була не з лякливих. Відкоша міг дістати хто завгодно. Вісім років тому наше оточення постійно змінювалося – незмінними того літа залишалися тільки ми. У будні я щоранку поспішала на стажування, поки вона ще спала. Коли я поверталася додому, Еммі, причепурившись, вирушала до якогось бару в іншому кінці міста.

На вихідних вона працювала. Але вечір п’ятниці та суботи належав нам – Еммі, вигукуючи моє ім’я, махала рукою, відпихала когось, щоб звільнити мені місце за барною стійкою, і, попри її гарячі обійми в душному приміщенні, я почувалася як удома. «Ходімо танцювати», – казала вона, і я, вчепившись пальцем за її пояс, щоб не загубитися в натовпі, йшла за нею.

А тоді серед сміху, веселої пиятики з новоспеченими друзями та якимись надто широко усміхненими незнайомцями, вона раптом нахилялася до мене, щоб тихенько сказати: «Тут нудно, забираймося звідси», – і ми, захмелілі, виходили в ніч, запаморочливу, наелектризовану, нашу ніч.

Еммі тримала всіх інших на відстані. Навіть хлопців, яких час од часу приводила додому.

І, мабуть, найважливіше, що я зрозуміла – головну причину, чому вона запросила мене сюди: Еммі нестерпно бути одній. Саме тому вісім років тому вона хотіла, щоб я мешкала з нею, попри те, що мені бракувало грошей. Саме тому приводила когось серед тижня додому, коли я не могла піти з нею гуляти. І любила постійний галас за нашими вікнами по ночах.

Саме тому була такою стривоженою та розгубленою, коли я знову її знайшла в тому барі.

Моя присутність мала б її підбадьорити, позбавити тривоги, повернути назад.

Я не могла позбутися відчуття, ніби з моєї провини Еммі знову залишалася сама. Досі не усвідомлювала, що її вже немає.

Я заснула в її постелі, прокинулася від будильника й тільки-но його вимкнула, як задзвонив телефон на тумбочці біля ліжка.

– Не розбудив? – пролунав у слухавці заспаний чоловічий голос. – Це Кайл Донован.

– Ні, я вже встала, – сказала я, проте мій напівсонний голос, вочевидь, звучав непереконливо.

– Можна я до вас сьогодні заскочу? Після школи. Хочу поговорити про деякі дзвінки з вашого номера.

– Так, звісно, – відповіла я. – Є новини з Корпусу миру?

Кайл на мить замовк.

– Ні, поки що немає. – Він знову затнувся. – О п’ятій зручно буде?

– Так. О п’ятій чекатиму вас удома.

Вочевидь, поділиться зі мною якоюсь інформацією, а тоді попросить послугу за послугу. Мені треба знати, що, власне, відбувається. Чи справді, як казав Мітч, Девісові Коббу дозволять повернутися до роботи в школі? Чи справді всі вірять, що він нічого поганого не вчинив? І якщо так, то яким, у біса, боком тут причетна Бетані Джарвіц?

Прибиральника вчора не було. Він прибирає класи