Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

Одного літнього пополудня, коли ми з Филипом домовилися піти ловити креветки, я нетерпляче чекала у вітальні й дивилася на Артура, який саме розпаковував монети і по одній, часом по дві, переносив їх у свій похмурий кабінет, який був розташований позаду будинку і водночас був своєрідним музеєм. Як тільки важкі двері зачинилися за ним, я схопила сітку, якою ловлять креветок, свій шотландський берет і саме збиралася вислизнути з будинку. Та раптом помітила, що брат забув у вітальні одну монету, і вона лежить на довгій лаві під вікном, виблискуючи на сонці. Це була бронзова монета, а її бронзовий колір у поєднанні з обрисами римського носа і міцної шиї зробив голову Цезаря майже точною копією портрета Филипа Ховкера. І в цю мить мені пригадалося, як колись Джайлз розповів Филипові про те, що існує монета з зображенням, котре дуже подібне на портрет Филипа. Уявіть собі, який вихор безумних ідей закрутився у моїй голові. Я уявила собі, що отримала майже казковий подарунок. У мене з’явилася безумна ідея: а що, як я візьму цю монету і віднесу Филипові як знак наших заручин, і це об’єднає нас навіки. Впродовж хвилини подібних думок у моїй голові було дуже багато. А потім переді мною ніби відкрилася глибока прірва, це було усвідомлення того, що я маю намір зробити. Потім з’явилася нестерпна думка, котра аж обпікала мене: як до цього поставиться Артур? Один з Карстерсів — злодій, і цей злодій вкрав скарб Карстерсів. Підозрюю, що за такий вчинок брат погодився б спалити мене на вогнищі, як відьму. І саме лише уявлення про таку фанатичну жорстокість викликало у мене нехіть до його скупої метушливости довкола цих монет, а мені ж так хотілося бути свобідною, і ця свобода чекала на мене біля моря. За вікном було яскраве сонячне світло, вітер і свобода. Я сиділа й роздумувала про те, що цей яскравий світ кличе мене, а потім про мідні монети і запилюжені пакети мого брата, які заповнювали моє теперішнє життя. Живий світ і колекція Карстерсів зійшлися у рішучому двобої.

Але світ древніший від колекції Карстерсів. Коли я бігла заплутаними вуличками до моря, стискаючи у руці монету, мені видавалося, що за мною женуться не лише всі предки роду Карстерсів, а ще й уся Римська імперія. Не лише сріблястий лев з нашого герба, а й сам Цезар наздоганяли мене у повітрі, завиваючи і розвіваючись у повітрі, ніби повітряні змії, поки я врешті не добігла до сухих і пухких дюн ідо вологого піщаного пляжу, де по щиколотки у воді стояв Филип. Він був приблизно за сто ярдів від берега. Небо було червоним від променів вечірнього сонця, і широке пасмо мілководдя було більше схоже на озеро, котре оточене рубіновим полум’ям. І ось тоді, знявши панчохи і взуття, я підбігла до Филипа, а це було доволі далеко від берега. Я оглянулася. Ми були самі, поблизу, ані на березі, ані у морі, не було жодної душі. І тоді я віддала йому монету із зображенням Цезаря.

І саме в цю мить мене охопило якесь незбагненне відчуття, що на мене дивиться чоловік, який стоїть на дюнах. Я майже відразу збагнула, що це просто нерви; цей чоловік був доволі далеко, він більше нагадував чорну цятку, аніж людську постать. Я лише бачила, що він непорушно стоїть і дивиться поперед себе, схиливши набік голову. У мене не було жодних раціональних доказів, що цей чоловік дивиться саме на мене. Він міг дивитися куди завгодно: на корабель, на море, на чайок, врешті, на людей, які прогулювалися неподалік. У кожному разі, це відчуття було пророчим, незалежно від того, звідки воно взялося. Коли я дивилася на нього, він швидко почав прямувати до нас мокрим піском. Чим ближче він підходив, тим краще я бачила, що у нього темне волосся, борода, а на очах — чорні окуляри. Він був одягнений бідно, але доволі пристойно, у все чорне, починаючи від капелюха і завершуючи міцними черевиками. Не вагаючись він зайшов у черевиках у воду і продовжував йти просто до мене, він наближався, ніби куля, котра не схибить.

Я не можу передати вам, що я відчувала, коли він зайшов у воду. Це була якась мішанина жаху і дива. Це було так, ніби раптом ви побачили, як летить будинок. Він лише намочив свої черевики, але в цю мить він видавався мені демоном, який ігнорує закони природи. Якби він завагався, ступивши у воду, все було б природно. А він ішов і дивився на мене, і здавалося, що він навіть не помічає океану. Филип стояв кілька ярдів від мене, повернувшись до мене спиною і розплутуючи сіті. Незнайомець підійшов до мене, між нами залишалося десь зо два ярди, вода майже сягала йому до колін.

І тоді він промовив, чітко і якось неприродно вимовляючи кожне слово:

— Чи ви не були б так ласкаві, щоб і мені подарувати монету з особливим зображенням?

Власне кажучи, в його зовнішності не було нічого надзвичайного: трохи притемнені окуляри, звичайні блакитні очі, і він дивився на мене прямо, навіть не кліпаючи. Темна борода не була ані надто довгою, ані занедбаною, і все ж він видавався якимось зарощеним, тому що борода починалася відразу біля бакенбардів. Його обличчя не було ані хворобливо-жовтим, ані синюшним, навпаки, це було обличчя доволі юної особи. Однак, його шкіра видавалася якоюсь штучною і восковою, а це робило його обличчя дуже неприємним. Єдиною дивною рисою у його зовнішності був ніс, доволі гарної форми, але кінчик носа був якось неприродно вигнутий, так ніби його хтось стукнув дитячим молотком, коли він ще не затвердів. Це викривлення навіть важко було назвати потворністю, та все одно, я навіть не можу висловити, наскільки жахливо це було для мене. В ту мить, як він стояв у воді, а промені сонця виблискували на ньому неймовірними відтінками, він видався мені морською потворою, яка щойно випірнула з глибин закривавленого моря. Я не знаю, чому цей ніс настільки вплинув на мою уяву, та мені почало видаватися, що він може ним ворушити. І в наступну мить він саме так і вчинив.