Читати книгу - "Той, хто вбиває"

Ельдар Ейнарсон був дуже привітним чоловіком. Молодий, елегантно вбраний, у начищених до блиску мештах, з бездоганним проділом на голові й свіжим кольором обличчя. Я намагався не дати собі волі, не оцінювати його зовнішності й переконати себе, що нинішня молодь має саме такий вигляд — схожа на маклерів з нерухомості або ведучих ток-шоу. Вони немов волали: Дивіться! Дивіться на мене!

Ельдар роззирався на всі боки в моєму кабінетику, але від коментарів утримався. Він зателефонував напередодні й домовився через пані Сьоренсен про зустріч, нічого не сказавши про мету візиту. Я вже каявся, що не наполіг на зустрічі в його конторі. Завжди так домовляюся, проте цього разу мені забракло часу.

— Отже, я прийшов поговорити про спадок Барбари Бломберг, — сказав він, розсіваючи кімнатою пахощі лосьйону після гоління.

— Ага, — поволі процідив я. — А я собі думаю, чим заслужив на увагу.

— Даруйте, що відразу не повідомив, — я представляю інтереси Братської церкви. Для початку хотів би лише почути короткі висновки вашого бачення справи.

— Ясно.

— Отже... можете розповісти, що вже було зроблено.

Я розповів.

— Ага, ага... А той заповіт, який ви уклали, згідно з інструкціями Бломберг...

— Проект заповіту, — виправив я.

— Так-так.... Тож у цьому проекті заповіту — якщо я правильно розумію — викладено, без сумніву, побажання Барбари Бломберг про подальшу долю майна після її смерті, а саме: вона хотіла, щоб усе успадкував мій клієнт.

— Заповіт не був підписаний і тому не має ніякої цінності ні для вас, ні для Братської церкви.

Ельдар Ейнарсон кивнув і так мило всміхнувся, ніби я сказав йому комплімент або повідомив добру новину.

— Так-так, так-так...І все ж, чи міг би я отримати копію чернетки?

Мені треба було подумати.

— Я не зовсім певний... Ви ж знаєте, конфіденційність інформації, але після смерті клієнта... Гадаю, це можливо.

Ельдар безгучно присвиснув, гортаючи документ.

— Чудово! Чудово, — сказав він, дочитавши до кінця.

— Маєте й далі намір взятися за цю справу? — запитав я.

— Такий наш план.

— Мені, звісно, однаково, але як ви збираєтеся досягти результатів? Очевидно ж — заповіт недійсний.

— I’т gonna give him an offer he can’t refuse (це буде пропозиція, від якої він не зможе відмовитися — англ.), — відповів Ельдар Ейнарсон пристойною англійською.

Він засміявся, помітивши мою розгубленість.

— Як ви, напевно, знаєте, Адам Лід залежний від наркотичних речовин. З усіх субстанцій він надає перевагу героїну. Таким наркоманам хронічно бракує грошей і перспективи довгого життя, тому я маю намір запропонувати йому вибір: або він погоджується на нашу угоду й негайно отримує на руки один мільйон крон, або чекає, доки справа про спадщину пройде всі інстанції, а це може забрати два роки — щонайменше.

Цинічна й водночас дуже хитромудра ідея. Я не міг заплющити очей на те, куди така стратегія може завести. Наркомани завжди потребують грошей, тут і вже; часовий горизонт, віддалений на рік, вони сприймають як вічність.

— Адам Лід, звичайно, героїнозалежний гівнюк, — сказав я. — Але я ще чув, що він має психічні відхилення. Вас не бентежить ваша готовність скористатися чужою слабкістю чи некомпетентністю, як це називається в законі про укладання договорів.

Ельдар широко й безсоромно усміхався на все обличчя.

— Адам Лід був вічною гризотою своєї тітки, тож, зрештою, вона вирішила позбавити його спадку. Вона вважала, що так буде найліпше. Як на мене, він не має особливого морального права претендувати на ці гроші.

— Як вважаєте, — сказав я коротко.

Ельдар Ейнарсон встав. Міцний, стриманий потиск долоні.

— Дякую за допомогу. Ми розмовляли з Сюнне, як ви, мабуть, знаєте... Неформально. Цілком можливо, станемо невдовзі колегами.

— Побачимо, — відповів я безбарвним тоном.

Він мимохідь окинув оком кімнатку.

— Може, навіть більший кабінет матимете...

— І як? — запитала Сюнне.

— Що — як?

— Яке враження справив на тебе Ельдар? На мою думку, він добрий адвокат.

Я кивнув, згадавши його усмішку на гладенькому дитячому обличчі.

— Без сумніву.

Сюнне знала мене, як облупленого.

— Він тобі не сподобався, — зітхнула вона.

— Не надто...

Я розповів їй про мету візиту Єльдара Єйнарсона і його стратегію, як запопасти спадок Барбари Бломберґ.

Сюнне наморщила чоло.

— Що ж, в одному він має рацію, хіба ні? Якщо бути чесними, краще хай гроші підуть на реабілітацію наркоманів, ніж Адамові Ліду, який витратить їх на ширку.

— Можна визнати йому рацію, тільки якщо ти вважаєш, що юриспруденція є зброєю у війні без правил, і що наркомани, за замовчанням, мають морально меншовартісну позицію в суспільстві.

Сюнне зітхнула.

— Ну, добре, визнаю, він — не твій тип. Але скажи мені, Мікаелю, чи маємо ми, власне кажучи, хоч якісь шанси знайти молодих, амбітних і фахово сильних адвокатів, які б тобі сподобалися?

Я задумався.

— Невеликі, — визнав я. — Особисто я не бажаю вкладати гроші у злиття, але ти вільна відмовитися від нашої співпраці й податися в іншу фірму.

Сюнне, видно, втомилася від безсенсовної суперечки.

— Господи, Мікаелю, ніхто ж про таке не каже! Мати тебе за компаньйона... іноді однаково, що мати дитину або... коханця.

Я промовчав.

Розділ 27

Одного дня над вулицею Страндґатен з’явилися гірлянди з яскравими зірочками і мерехтливими світелками, які гойдалися на вітрі. Надходило Різдво, й не було жодного шансу його уникнути. Раптом щокроку починають траплятися зелені ялинки, червоні ліхтарики, пузаті різдвяні гноми та дзвінкі дзвіночки. Навіть у холі окружної тюрми самотньо бовваніла маленька, скупо прикрашена ялинка.

Головна прокуратура Гордаланну за дивовижно короткі терміни постановила: «Юсеф Мардал, народжений 10.11.1976, обвинувачений за статтями 196 і 233 (1) кримінального кодексу в тому, що зґвалтував і вбив Барбару Бломберг». Постанову схвалила генеральна прокуратура. Я спостерігав за його виразом обличчя, доки він читав обвинувальний акт. Кілька місяців ізоляції почали залишати свої сліди. Юсеф схуд, з синіми півколами під очима, ніби він погано спав, але його обличчя залишалося незворушним, не зраджувало ні думок, ані відчуттів, навіть руки не тремтіли, тримаючи аркуш паперу. Він дуже уважно читав.

— «Спричинився до вбивства» — прочитав він уголос. — Це ж тільки причина, хіба ні?

— Так, але термін приховує в собі певну пастку. Не завжди просто визначити, що є причиною в юридичному