Читати книгу - "Зачароване життя"

— От тобі й на! — сказала вона. — Здається, вони вже достигли.

— Ні, ще ні… — сказав Кет. — Шкода, правда?

З-під завалів будиночка він витяг дощечку і спробував кілька з них збити, але не влучив. Зате струсонув гілку і десь зо вісім каштанів впало на землю.

— Хто сказав, що вони не достигли? — апитала Джанет, нахиляючись униз.

Кет і собі перехилився через гілку й побачив брунатні каштани, які виблискували на сонці з розколотих зелених шкаралупок.

— Ура!

Зі спритністю мавпеняти він зіскочив з дерева, а за ним, з тріскотом злетіла Джанет. У її волоссі заплуталися сухі гіллячки, але вона на це зовсім не зважала. Вони почали жадібно збирати каштани, чудові брунатні каштани.

— Шпильку! — простогнала Джанет. — Півцарства за шпильку! Натягаймо каштани на мої шнурки з черевиків.

— Візьми оце, — сказав Кет.

Він намацав серед сміття гостру металеву шпичку і подав її Джанет. Либонь, вона випала з інструментів, коли Роджер та Джейн майстрували дерев’яний будинок. Діти провертіли в каштанах отвори, потім витягли шнурівки зі старих черевиків Ґвендолен. На щастя, правила гри для обох світів були однакові. Отож вони рушили до саду й улаштували там битву каштанами на посипаній гравієм стежці. Коли Джанет розтовкла останній каштан Кета й закричала: «Ура-а-а!!! Перемога!!!», з тіні вийшла усміхнена Міллі й рушила до дітей.

— Ви знаєте, мені й на думку не спадало, що каштани вже могли достигнути. Але це було чудове літо.

Джанет з осторогою подивилася на неї. Вона не мала жодної уяви, хто ця кругленька пані у квітчастій шовковій сукні.

— Привіт, Міллі, — сказав Кет.

Ця фраза не дуже допомогла Джанет. Міллі всміхнулася й відкрила сумочку, що була у неї в руках.

— Є три речі, які зараз надзвичайно необхідні Ґвендолен. Ось вони.

Вона простягла Джанет дві англійські булавки й пакет зі шнурівками для черевиків.

— Завжди потрібно бути готовою до всього.

— Д…дякую… — промурмотіла Джанет.

Найбільше вона була збентежена тим, що не знала, хто така Міллі. Кет це бачив. Він уже встиг зрозуміти, що Джанет не почуватиметься комфортно, поки про все не дізнається. Тому він сказав Міллі:

— Напевне, Роджер і Джулія почувають себе щасливими, маючи таку матір, як ви, Міллі.

Міллі запишалася, а Джанет, вочевидь, зраділа. Кетові стало соромно. Він ніколи б не сказав цього з власної ініціативи — та й зараз зробив це тільки для того, щоб виручити Джанет. Зрозумівши, що Міллі — дружина Крестомансі, дівчина спробувала дещо з’ясувати про Кета та його сім’ю.

— Міллі, — сказала вона, — скажіть, а батьки Кета справді ваші кузени? А вони дійсно були й між собою двоюрідними? Ким тоді Кет вам доводиться?

— Такі запитання люди ставлять тоді, коли хочуть довідатися, наскільки ти розумний, — сказала Міллі. — І відповідь на них: я не знаю, Ґвендолен. Ви належали до родини мого чоловіка, а я багатьох з них не знаю. Нам потрібен Крестомансі, щоб у всьому розібратися.

У цей час крізь потаємні двері в стіні муру до саду зайшов Крестомансі. Міллі підійшла до нього.

— Любове моя, ти нам потрібний.

Вдаючи, що заколює роздерті спіднички, Джанет спідлоба, наче мимохідь, поглянула на Крестомансі й одразу втупилася у землю, наче каміння та пісок були чимось напрочуд цікавим.

— Усе дуже просто, — сказав Крестомансі, коли Міллі пояснила йому, про що йдеться. — Френк і Каролайн Чант були моїми кузенами та кузенами між собою, звичайно. Коли вони наполягли на тому, щоб одружитися, родина влаштувала справжній шарварок, і мої дядьки не дали їм у спадщину жодного шилінга. Родичання між кузенами вважалося неприпустимим, особливо, якщо в родині були чаклуни. Хоч їх силоміць намагалися розлучили, це нічого не змінило.

Він усміхнувся й доброзичливо глянув на Кета.

— Сподіваюсь, я дав відповідь на твоє запитання?

Кет відчув зараз те, що відчувала досі Ґвендолен. Його бентежила й дратувала манера Крестомансі поводитися приязно у ситуаціях, де інші гнівалися. Він не втримався від запитання:

— З Евфімією все гаразд?

І даремно. Усмішка Крестомансі зникла з його обличчя, як промінчики сонця за хмарою.

— Так. Вона почувається набагато краще. Твоє співчуття зворушливе, Еріку. Тобі, либонь було так шкода, що ти аж заховав її у шафу?

— Любове моя, не треба так гніватись, — сказала Міллі, взявши Крестомансі попід руку. — Це був нещасний випадок, і він уже в минулому…

Вони рушили вниз по стежці. Але вже зникаючи з поля зору дітей, Крестомансі ще раз повернувся і подивився на них здивованим, але зовсім не дружнім поглядом.

— Не подобається він мені, ой, не подобається, — прошепотіла Джанет. — Здається, я скоро навіть з місця боятимусь рушити.

Вона пришпилила свою спідничку. А коли Міллі та Крестомансі зникли з очей, Джанет продовжила:

— Вона — Міллі — приємна, як солодкий мед. Але він! Кете, можливо, Крестомансі могутній чарівник?

— Ні, не думаю, — сказав Кет.

— Чому? У мене з’являється таке відчуття щоразу, коли я його бачу.

— Не знаю. Я нічого такого не відчуваю. Я просто його боюся.

— Оце воно і є, — сказала Джанет. — Ти звик жити між чарівниками. А я відчуваю: щось тут не те. Ти помітив, що він завжди з’являється, коли його кличуть? Це було вже двічі.

— Це всього-на-всього збіг обставин, — сказав Кет. — Неможливо будувати теорії на збігові обставин.

— Він дуже добре це приховує, визнаю, — сказала Джанет. — Приходить, удаючи, ніби заклопотаний чимось іншим, але…

— Все! Замовкни! Ти стаєш прискіпливою, як Ґвендолен. Вона також постійно думала про нього, — розсердився Кет.

Джанет затупотіла ногами по гравію.

— Я не Ґвендолен. Вона навіть не подобається мені. Зарубай це собі на носі, йолопе!

Кет засміявся.

— Чому ти смієшся? — запитала Джанет.

— Ґвендолен завжди тупотить ногами, коли сердиться, — відповів він.

— Справді? — здивувалася Джанет.

11

Поки Джанет зашнуровувала свої черевики, Кет зрозумів, що настав час ланчу. Він квапливо потягнув Джанет до потаємних дверей. Несподівано з густих кущів рододендрону, що росли біля самих дверей, пролунав грубий голос:

— Юна леді! Стривайте хвилинку!

Джанет стривожено глянула на Кета, й обоє пришвидшили крок. Голос був неприємним. Рододендрони обурено зашелестіли навколо них, і з гущавини вислизнув гладкий старигань у брудному плащі. Перш ніж вони отямилися від подиву, він перегородив їм дорогу й стояв, поглядаючи докірливо і дихаючи на них перегаром.

— Привіт, містере Беслем, — сказав Кет для зручності Джанет.

— Ви чуєте мене, юна леді? — запитав містер Беслем.

Кет побачив, що Джанет злякалася, але відповіла йому таким тоном, яким могла б відповісти справжня Ґвендолен:

— Так, чула, але я вирішила, що то говорить дерево.

— Говорить дерево! — сказав містер Беслем. — Я так багато для вас зробив, а ви вважаєте мене деревом. Щоб побачитися з вами, я купив три пінти олії й попросив різника привезти мене сюди на його старому возі, який мало не