Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

Оцей муж, що такої благодати Божої сподобився, впасти ж був допущений падінням найлютішим. Це ж через те, що [як же про нього думають] була йому спокуса вознестися думкою, багато думаючи про свою святість і богоугодне життя і великим уже себе вважаючи. Початок же падіння його був такий: споконвічний ворог людей диявол, заздрячи тим, хто має богоугодне життя і без упину яму їм копаючи, увійшов у дівчину, багатого одного чоловіка доньку, і мучив її, прикликаючи устами її ім'я Якова, і говорив: "Не вийду, якщо не відведете мене до Якова-пустельника". Батьки ж, взявши її, обходили монастирі і пустелі, шукаючи довго того святого отця Якова, ледве знайти змогли і впали йому в ноги.

"Помилуй, — благали, — доньку нашу, бо погано страждає від духа нечистого і ось вже двадцятий день, відколи ані їжі, ані пиття не приймає, але кричить, сама себе мучить і прикликає ім'я твоє". Він же, ставши на молитві, так до Бога за неї молився, що і місце те, на якому стояв, потрясло. Після закінчення молитви дмухнув на неї, кажучи до нечистого духа: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа, вийди з цієї дівчини". І зразу диявол, наче вогнем якимось попечений, втік від неї — дівчина ж, впавши на землю, перебувала довгий час безмовна. А святий Яків знову до Бога помолився, взяв її за руку, підняв із землі і віддав батькам її. Вони ж, таке чудо бачивши, прославили Бога, але боялися, щоби знову не повернувся до неї дух нечистий, просили його, щоб перебувала при ньому донька їхня до третього дня, поки цілком не одужає. І залишилася дівчина в старця, а батьки пішли. Належить, як же спочатку мовилося, на користь багатьом і на пильність тим, що мають небесне на землі перебування, про життя досконалих людей оповідати, не лише про добрі їхні діла відомості збираємо і розповідаємо, а й про спокуси, які від всезлісного ворога на них бувають. Через його підніжку на якийсь час, з допусту, вони падають і знову встають. Хай про те не мовчатимемо, бо якщо ж про великі й правдиві чесноти цього дивного старця розповіли, так і про збурення, яке на нього повстало, і про люте його падіння розповімо. Розповімо ж пізніше і про чуда великі, які після цілковитого його покаяння через нього діялися. Наскільки-бо прегарне раніше в постницьких трудах проходив життя, настільки велике після того падіння його було. І наскільки тяжче впав, настільки краще після падіння встав і виправився. Почуємо ж далі, що йому було.

Залишилася при ньому дівчина. Диявол, бачивши його самого, з одною лише дівчиною, в одному пустельному місці, час зручний для підступів своїх знайшов, зрушив на нього напад нечистих думок і нечистого потягу тілесного. І настільки його пристрастю похоті розпалив, що той, який раніше великою звабою намовленої на нього самарянами блудниці [про що вище сказано] не зловлений був, той, що руку свою у вогні спалив, аби цноту й чистоту зберегти, той, що чуда робив, бісів виганяючи, — той, блудною похіттю люто палений, забувши страх Божий і такі свої попередні постницькі багатолітні труди і прийнятий від Бога дар зцілення, хоч і в старості достатній був, дияволом переможений впав — насилував дівчину і розтлив дівство її, разом же і своє, й осквернив свою тіло і душу, і згубив усі свої попередні постницькі труди. Не досить же йому було той один гріх вчинити, але ще зробив і важчий, як же той, хто, послизнувшись, з гори летить у провалля, з каменя на камінь падає і розбивається, — так і з ним трапилося. Через один великий гріх посковзнувшись, впав і в другий, більший і лютіший, докладаючи беззаконня до беззаконня. Вклав-бо йому ворог помисел страху, і думав він собі, кажучи: "Розповість дівчина батькам, що я насилував і розтлив її, і буде мені сором і ганьба, і в біді великій від них буду через неї". Вставши-бо [намовляв його на те біс], убив невинну дівчину, думаючи так утаїти від людей попередній свій гріх і сорому уникнути. І ще не зупинився, але й далі гріх вчинив: тіло-бо дівчини, яке своєю нечистотою осквернив і своєю власною рукою немилостиво убив, звичному в землі похованню не передав, але, взявши її, вкинув у течію річну без всілякого змилування. Такий є гордої про себе думки плід! Якщо б чернець той не вважав себе святим і великим, не впав би таким падінням найлютішим, не позбиткувався б ворог над старістю його, від нього ж, коли молодий був, сам осміяний і розтоптаний був.

Після таких важких сподіяних гріхів почав його диявол як полоненого свого зв'язаного в останню яму загибелі, у найтяжчий зі всіх гріхів зводити — Каїновий і Юдин відчай. І сидів старець у келії, не відаючи, що далі робити, лише гризла його совість дуже, зітхав і впадав у відчай і вже навіть уст своїх не смів розкрити на молитву ані ум звернути до Бога. Тоді замислив втікати звідти в инший якийсь далекий край, піти у світ, чернецтво покинувши, і на старість скоритися світові й дияволу. Вийшов-бо з печери і вирушив у намірену дорогу, і йшов швидко, відчаєм, як сильною бурею в морі, бентежений і гнаний.

Превелика і безмірна Христова людинолюбна благодать, гріхами всього світу не здолана, яка бажає всім людям спастися, ні одному не загинути, і цього старця, що впав, не зневажила, не дала йому до решти бути на радість бісам, але невимовними своїми шляхами влаштувала йому з падіння вставання і виправлення. Ішов-бо він шляхом наміреним, трапився по дорозі монастир, і, увійшовши в нього, привітав ігумена і братів, вони ж, омивши йому ноги, поклали перед ним хліб, щоб перекусив, але він ані слухати про те не хотів, лише зітхав важко. Коли просили його брати, щоб прийняв їжу, казав: "Горе мені, окаянному, як зможу піднести очі мої на небо? Як насмілюся прикликати ім'я Христа, якого я засмутив? І як посмію благих дарів Його доторкнутися, блудник я і вбивця?" Й ісповідав перед усіма по черзі все, що було. Ігумен же і брати, чуючи те, збентежилися і, співчуваючи йому, утішали його, щоб не впадав у відчай, бо покаянням можна досить зробити щодо сподіяних гріхів.