Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

Пресвітер один із села цього церковного сина свого чотирнадцятилітнього, німого і глухого, на ім'я Нунехій, привів до угодника Божого Євтихія. Той же, помазавши його святим єлеєм, відкрив слух його, і розв'язав язик, і дав йому чути й говорити.

Знову один із клириків церковних, на ім'я Кирило, мав сина п'ятилітнього, який також був німий і напівмертвий й ані вмерти, ані жити не міг. І його святитель Божий молитвою оздоровив і дав говорити. І знову з града Зила принесли хлопця чотирилітнього, сухого, що нітрохи тіла не мав, лише кості, шкірою покриті, ані їсти нічого не міг, лише трохи з грудей матері смоктав. І він прийняв зцілення з руки святого, помазаний був святим єлеєм. Також инше немовля, син майстра одного амасійського, в раптову хворобу впав і при смерті був — з воріт смертних був виведений молитвою угодника Христового Євтихія і єлею святого помазанням. Жінка одна із села йшла із сином своїм, семилітнім хлопцем, з иншими людьми в град задля потреби своєї. Зустрічний же лукавий біс раптом зранив хлопця в ноги — і впав він на землю, не мігши зовсім стати на ноги свої. Тому, взявши його, мати зі співподорожніми своїми принесла на руках в монастир до блаженного патріярха, зі сльозами просячи, аби змилосердився над нею і зцілив сина її. Святитель же звичним своїм лікуванням — молитвою і святим єлеєм — зробив його здоровим, і добре хлопець, як перед тим, ходив.

Поблизу града Амасійського був монастир жіночий, названий Флавія, з нього була приведена до святого дівчина юна, яка не могла причаститися Божественних Таїнств. Коли-бо був час Причастя, зразу нападали на неї страх і тремтіння, і кричала, відвертаючись і втікаючи від Святих Таїнств. Коли ж насильно Пречисті Таїнства в уста її вкладали, зразу вертала те, наче нестерпну гіркоту, — дух-бо лукавий у ній був. Божий архиєрей помолився за неї належно до Бога, вигнав з неї духа лукавого. Дівчина ж, отримавши зцілення, причастилася спокійно з рук архиєрея. Юнак один, який мозаїкою храми прикрашати добре вмів, у Христафія, громадянина амасійського, який дім на церкву перебудовував, мозаїку стару зі стін знімав, новою святі зображав ікони. Було ж там зображення старе безсоромної Венери. Коли почав його зі стіни загладжувати, біс, який при зображенні тому був, пошкодив руку його хворобою лютою, яка каркинона називається. І набрякла і загноїлася вельми рука його, і була рана невиліковна, і всі, що бачили те, говорили, що відтяти її треба, щоб не зігнило все тіло. Юнак же в хворобі тій і печалі великій був, прийшов до угодника Божого Євтихія з великим риданням, допомоги, не маючи надії на здоров'я своє, просячи. Святий же, помолившись за нього до Бога і руку єлеєм святим помастивши, на третій день зовсім його зцілив і відпустив здорового. Зціленою тою рукою юнак на місці, де шкоду прийняв, загладивши подобу безсоромної Венери, образ безкорисливого лікаря свого — святішого Євтихія-патріярха — зобразив. Подібно й иншого юнака руку, яка невиліковною хворобою була вражена і лікарі відтяти радили, зцілив святий. Знову иншого юнака до святого привели, біснуватого, люто щодня мучений був, його ж коли знаменням хресним з молитвою знаменував блаженний і єлеєм святим чоло помастив, — сила бісівська, наче вогненним списом зранена, почала голосом страшним кричати, піна текла і зуби скреготали, і видно було, що юнака того не один біс, а багато мучило. Тоді, заціпенівши, лежав на землі наче мертвий, і потрохи, наче танучи, сильно страждав довгі дні. Дивувався ж святий, чому так надовго не покидає біснування юнака того, і звелів пресвітерові своєму Євстафію (житія цього описувачу), щоб спитав юнака, хто він, і звідки, і яке його життя і заняття, і як сталося йому біснування це. Коли допитували юнака, детально все про себе розповів. "Я, — казав, — був ченцем у святого Йоана монастирі, який в Акрополі. Тоді скинув із себе чин чернечий, і пішов у світ, і пізнав жінку, і багато гріхів зробив. І за те нині, покараний Богом, так страждаю, як же бачите. Ви ж, якщо можете, поможіть мені". Те чуючи, святий належну за нього молитву до Бога, за звичаєм своїм, створив, переконуючи юнака знову в монастир свій у чернечий чин повернутися. І коли те зробити юнак усім серцем обіцяв, знову визволився від бісівського катування молитвами архиєрея Божого Євтихія.

Чоловік один прокажений прийшов до преподобного, просячи зцілення, — і прийняв здоров'я із заповіддю не пити вина ніколи. Инший чоловік, який тягався з ближнім своїм по судах, присягав неправдиво — і карою праведного судді — Бога — втратив зір очей, цілий рік не бачив світла. Ведений иншими, прийшов із покаянням до чудотворця цього, визнаючи гріх свій, зцілення душевного, разом і від тілесної недуги, шукав. Те й инше отримав, з Божого милосердя, в архиєрейської влади і молитов доброприємних Христового святителя цього і пішов собі, бачачи очима, як же і раніше.

І ще незліченна кількість мужів, і жінок, і дітей, які на хвороби різні страждали, сходилися до доброго лікаря цього і всі швидке отримували зцілення його молитвами. У час же перського нашестя, коли багато з навколишніх полонених і спустошених країв людей в Амасію зійшлося і голод немалий був, цей угодник Божий зробив так, що в монастирі його не бракувало їжі. Тому щодня незліченно люду до монастиря його по їжу приходило. Коли урядники монастирські сповістили святому, що не лише тим, що приходять, нічого нема дати, а й самі не мають вже що їсти, бо збіжжя й борошно закінчилися, він увійшов у житницю і комору і, закінчення всього бачивши, помолився до Бога і, втішаючи братів, сказав: "Покладайтеся на Бога і вірте: що дасте потребуючим, те віддасть Бог подвійно. Я-бо без сумніву надіюся на щедроти Божі, що таким самим чином, як у дні Іллі в Сарепті сидонській у жінки-удови відро муки не закінчувалося, так і нам нині не змаліє необхідне, але будуть їсти всі,