Читати книгу - "Бар «Когут»"

Фоґґіботтомської клієнтури. Він займав підвальний поверх чотириповерхового будинку, що, хоча й був пофарбований у яскраво-червоний колір, не привертав зайвої уваги. Хазяїн Тодда, букмекер, якого всі звали Мейнард, володів і баром, і будинком, а також «Рудим котярою» і ще двома забігайлівками в місті. Тодд виканючив у Мейнарда, щоб той перевів його в «Когут». Також він погодився найняти Марка, який божився, що в нього величезний досвід змішування напоїв. Вони мали прислужувати в барі вечорами й на вихідних, і тепер, із новонабутою роботою, їхнє фінансове майбутнє здавалося більш райдужним. Звичайно, над ними досі тяжіли величезні борги, але вони не прагнули щось із цим робити.

Бар «Когут» із його атмосферою був типовим «місцевим генделиком». Більшість його завсідників працювали на уряд і жили неподалік або щодня забігали після роботи пересидіти за чаркою транспортні пробки. Зазвичай ті не розсмоктувалися кілька годин. На п’яту годину за широким, у формі півмісяця, шинквасом із полірованих червоного дерева й бронзи в два-три ряди стояли поважні чинуші середньої руки й хиляли міцні напої за зниженими в години пік цінами, втупившись у телевізор із «Фокс-ньюс». На кухні готували пристойну їжу за пристойні кошти.

Марк і Тодд годинами сиділи за столиком у кутку, поглинаючи пиво з курячими крильцями та плануючи свої наступні кроки.

Вони пропустили заняття у вівторок, шукаючи в інтернеті гідного підроблювача, який забезпечив би їх новими посвідченнями особи. Знайшли одного в Бетесді, в авто-майстерні, де «консультант із безпеки» роздрукував їм по парі ідеальних водійських прав кожному: округу Колумбія та штату Делавер для Марка Апшо та Марка Фінлі, у минулому — Марка Фрейжера; і округу Колумбія та штату Меріленд для Тодда Лейна та Тодда Маккейна, у минулому — Тодда Лусеро. Це обійшлося в 200 баксів за комплект, плюс підроблювач запропонував ідеальні паспорти по 500 за кожен. Вони відмовилися — це не на часі. Їхні поточні паспорти були ще дійсними, і вони не планували залишати країну.

На нові імена вони купили нові стільникові телефони й номери. Старі залишили, щоб слідкувати за тим, хто їх розшукуватиме. Після телефонної крамниці вони поїхали в швидкодрук і замовили бланки й бізнес-картки для свого нового підприємства: «Апшо, Паркер і Лейн, судові повірені». Марк Апшо та Тодд Лейн — нові імена, нові телефонні номери, нове майбутнє. Адреса — Флорида-авеню, 1504 — як у бара «Когут».

Вони пропустили заняття в середу і, поки інші орендарі помешкань Курника вчилися, повиносили, ніким не помічені, речі — одяг, кілька книжок і навіть трохи каструль, сковорід і тарілок — і залишили будинок, нікому нічого не сказавши. Вони вже заборгували платіж за січень, і чекали переслідувань хазяїна нетрів. Хай тепер спробує знайти. Вони перебралися в занедбану трикімнатну квартиру на верхньому поверсі над баром «Когут» — справжню діру, якою, вочевидь, користувались як складом ще із часів президентства Франкліна Делано Рузвельта. Вони не дійшли згоди з Мейнардом щодо термінів виплати орендної плати, але їх осяяла ідея відробляти її в барі, звісно, неофіційно. Мейнардові це сподобалось.

Одна лише думка про життя в подібних умовах викликала огиду, але їм нічого не залишалося — або завелика платня, або переслідування хижими позикодавцями. Марк із Тоддом не проти перекантуватися кілька місяців у щурячій норі, якщо це втримає збирачів боргу в стійлі. Вони купили два ліжка, диван, стільці, дешевий кухонний гарнітур та інші прибамбаси в комісійному біля притулку для бездомних.

Марк і Тодд вирішили не голитись і відпустити бороди. Як щирі студенти-юристи, вони взагалі рідко голилися. Неохайний вигляд — очікувана річ від адвокатів. Окрім того, зарості на обличчі — непогане додаткове прикриття.

У середу вони вперше попрямували в район Джудішері-сквер — осередок різноманітних будинків судів, у яких вершився закон округу Колумбія. Основою був Окружний суд — масивна бетонна будівля в стилі 1970-х, яка завжди кишіла звинувачуваними в тих чи інших злочинах, яких можна було обкрутити. Джунглі залів суду розрослися до шостого поверху. Коридори там ломилися від адвокатів, які сновигали по залах, і відповідачів, звільнених під заставу, що нервово тинялися в супроводі рідних. Суд був відкритий для публіки, пройти туди були легко й просто — через обов’язковий огляд із металошукачами та сканерами тіла. Марк із Тоддом спостерігали судові процеси в їхньому розвитку. Слідкували за судом першої інстанції, коли до залу заводили ув’язнених у комбінезонах, щоб ті швидко постали перед суддею задля формальностей, після чого їх знову відправляли до в’язниці. Спостерігали за клопотаннями, де обвинувачі й публічні захисники безупинно сперечалися. Крім того, вивчали список справ, призначених до слухання і збирали якомога більше документації. Вони блукали коридорами, обережно спостерігаючи за тим, як адвокати спілкуються з переляканими родичами. Жодного разу ніхто не запитав адвоката або адвокатку, чи мають ті дозвіл на практику. Жодного разу не помітили когось, хто їх упізнав би.

Тим вечором вони працювали до десятої, подаючи їжу та напої в барі «Когут», потім усамітнились у своїй занедбаній квартирі, де кілька годин вивчали хитросплетіння вашингтонської судової системи. Вони братимуться за кримінальні справи зокрема тому, що гонорари оплачувалися готівкою, та й клієнтам бракуватиме часу бігати на консультації до них у контору. Наради відбуватимуться або у в’язниці, або в суді, як у Даррелла Кромлі.

У четвер вони також пропустили заняття і відкрили нові поточні рахунки. В окрузі Колумбія було шість філій «Свіфтбанку». Марк пішов у той, що біля станції метро Юніон, і поклав п’ятсот доларів на рахунок Марка Апшо. Тодд Лейн зробив те саме у відділенні на Род-Айленд-авеню. Разом вони відвідали ще одну філію «Свіфтбанку» на Пенсильванія-авеню і відкрили поточний рахунок юридичної фірми за фіктивним податковим ідентифікаційним номером. Того ж четверга вдень вони знову сиділи в суді, проймаючись тим цирком.

Вони пропустили заняття в п’ятницю і перестали навіть думати про Фоґґі-Боттом. Якби їхня воля, вони більше ніколи не переступили б поріг того навчального закладу, і тільки від цього в них паморочилося в голові.

Повістка, виписана Горді за керування в стані сп’яніння, дозволила їм з’явитися в залу номер 117 Окружного суду в п’ятницю о першій дня. О дванадцятій сорок п’ять Марк із Тоддом тупцяли біля дверей залу, вдаючи, що геть знервовані. Потроху збирався натовп. Марк стискав повістку й тримався так, ніби потребував допомоги. Обидва були в джинсах, високих черевиках і мали доволі розпатланий вигляд. На довершення Марк натягнув рагульського картуза «Джон Дір». Незабаром з’явився чоловік із портфелем і вздрів їх. Наблизившись, він запитав Марка:

— Ви тут за керування