Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учень Відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Учень Відьмака"

428
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учень Відьмака" автора Джозеф Ділейні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 49
Перейти на сторінку:
рука тричі гримнула костуром об дерев’яні двері.

Кілька секунд все було тихо, потім почулися кроки, і шпарка під дверима блимнула світлом.

Двері повільно прочинилися, і я зробив крок назад. На моє полегшення, то була Еліс. Вона тримала ліхтар на рівні очей, тож половину її обличчя осявало світло, друга половина лишалася в тіні.

— Чого тобі? — сердито запитала вона.

— Ти знаєш чого, — відповів я. — Я прийшов за дитиною. Яку ви вкрали.

— Не будь дурнем, — прошипіла вона. — Йди, поки не пізно. Вони пішли зустрічати Матінку Малкін. І повернуться з хвилини на хвилину.

Раптом десь ізсередини дому долинув дитячий плач — тонкі, слабкі схлипи. Я відштовхнув Еліс та зайшов у будинок.

У вузькому коридорі миготіла одна-єдина свічка, кімнату ж поглинула темрява. Свічка була незвична. Це вперше я бачив чорний віск, але узяв до рук та пішов на звук схлипів.

Потрібна кімната була порожня, без жодних меблів. Дитина лежала на підлозі на купі соломи та дрантя.

— Як тебе звати? — запитав я, витискаючи із себе дружню усмішку.

Я спер костур об стіну та підійшов ближче.

Дитя перестало плакати і, невпевнено похитуючись, здерлося на ноги. Малий дивився на мене широко розплющеними очима.

— Не бійся. Усе добре, — я намагався говорити якомога переконливіше. — Я заберу тебе додому до мами.

Я поставив свічку на підлогу та взяв малечу на руки. Від нього — як і від усієї кімнати — тхнуло. Одяг на ньому був холодний і мокрий. Я підсадив малого на правий лікоть та закутав у свій плащ, наскільки вийшло однією рукою.

Раптом він обізвався:

— Томмі. Звати Томмі.

— Ну, Томмі, — сказав я, — нас із тобою звуть однаково. Мене також звати Томмі. Тож ти тепер у безпеці. Ти йдеш додому.

Із цими словами я забрав костур, вернувся у коридор та вийшов на вулицю через ті самі вхідні двері. Еліс стояла на подвір’ї біля воріт. Ліхтар її загас, але сяяв місяць. Коли я ішов до неї через подвір’я, тінь моя заступила стіну сараю — гігантська, вдесятеро більша за мене.

Я хотів просто пройти повз, але вона загородила мені дорогу, і довелося спинитися.

— Не лізь! — гримнула на мене вона, вищиривши гострі білі зуби. — Оце все — не твоє діло.

Я був не в гуморі й не збирався витрачати час на суперечки, тож пішов прямо на неї. Еліс не стала мене зупиняти. Вона відступила в бік і гукнула мені вслід:

— Дурню! Віддай, поки не пізно. Вони за тобою прийдуть. Ти від них не втечеш.

Я не завдав собі клопоту щось їй відповідати й жодного разу не озирнувся. Вийшов за ворота і почав підійматися на пагорб — геть від цього дому.

Тоді припустився дощ, великі й рясні краплі били мені прямо в обличчя. Тато про такий дощ казав «хлющить». Звісно, під всяким дощем можна змокнути, але буває такий, що за мить пробирає до нитки. То зараз хлющило на повну силу, і я поспішав до Відьмакового дому з усіх ніг.

Я не знав достеменно, чи там і досі безпечно. А раптом Відьмака справді вбили? Чи буде богарт і далі охороняти сад і будинок?

Але незабаром довелося тривожитися про нагальніше — я відчув за собою, як хтось женеться. Спершу аж зупинився, почав дослухатися, але чутно було хіба завивання вітру та як дощ лупить об дерева й гатить у землю. О цій порі було дуже темно, не видно майже нічого довкола. Тож я додав ходу, сподіваючись, що досі прямую у правильний бік, але вийшов нарешті не до хвіртки, а до густого, високого глодового живоплоту — довелося повертатися та робити великий гак. Увесь час я чув, як за спиною насувається небезпека. І щойно я проминув невеликий гай, точно вже зрозумів, що слідом за мною хтось іде. Перед вершиною пагорба я зупинився передихнути. Дощ на мить стих, і я озирнувся назад, на дерева внизу. У когось під ногами тріщали гілки. Хтось мчався до мене через гай, не розбираючи під ногами дороги.

На гребені пагорба я озирнувся знову. Перший спалах блискавки освітив небо та схил піді мною, і я побачив, як із гаю вийшли дві постаті та полізли на вершину слідом за мною. То була жінка з високим, кремезним чоловіком.

Знову вдарив грім, і Томмі розплакався.

— Поганий глім! — заводив він. — Поганий!

— Грім нічого не може тобі зробити, Томмі, — втішав я, знаючи, що брешу.

Я також боявся грому з блискавицями. Одного з татових братів вдарила блискавка, коли він заганяв худобу. Він після того помер. У таку погоду небезпечно стояти просто неба. Але мене хоч і лякали блискавки, від них була певна користь: кожен яскравий спалах освічував мені дорогу до Відьмакового дому.

Уже скоро в мене пересохло в горлі, я дихав із присвистом. Мене повністю затопила втома впереміш зі страхом, але я силував себе перебирати ногами все швидше й швидше. Я сподівався, що ми опинимося в безпеці, щойно зайдемо до Відьмакового саду. «На землю Відьмака нікому не можна ступати без запрошення», — повторював я собі знову й знову, бо це був наш єдиний шанс. Якщо ми встигнемо туди перші, богарт нас захистить.

Я вже бачив попереду і той сад, і лавку під деревами, коли послизнувся на мокрій траві. Ми з Томмі не сильно й забилися, але малий зарюмсав ще голосніше. Поки я видряпався на ноги, поки його підняв — за спиною вже почувся тупіт від швидкого бігу.

Задихаючись, я озирнувся. Це було моєю помилкою. Мій переслідувач десь на п’ять-шість кроків обігнав Кістляву Ліззі та швидко мене наздоганяв. Знову мигнула блискавка, і я розгледів його обличчя. Здавалося, у нього з рота обабіч росли великі роги, на бігу він хитав головою з боку в бік. Я згадав описи мертвих жінок із Відьмакової книжки: їх задавили до смерті. І якщо Бивень мене впіймає, уб’є мене точно так само.

На мить я завмер, але він заревів, як розлючений бик, і моє тіло відклякнуло. Я перейшов мало не на біг — бігти я вже не міг, бо на руках ніс малого Томмі й виснажився настільки, що ноги налилися наче свинцем, а кожен вдих роздирав груди болем. Я все очікував, що ззаду мене зараз вхоплять, але ось проминув лавку, на якій Відьмак часто

1 ... 26 27 28 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень Відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень Відьмака"