Читати книгу - "Буря Мечів"

Джеймі слухав мовчки, забувши про ріг елю у здоровій руці, а слова накривали його з головою. «Джофрі. Рідна кров. Мій первісток. Мій син». Він спробував пригадати обличчя хлопця, але його риси незмінно перетворювалися на риси Серсі. «Вона буде в жалобі — коси розпатлані, очі червоні від сліз, вуста тремтітимуть, намагаючись заговорити. А коли побачить мене, знову розплачеться, хай і силкуватиметься притлумити сльози». Сестра рідко плакала, хіба що поряд з ним. Терпіти не могла, щоб хтось бачив її слабкість. Тільки брату-близнюку вона звіряла свої душевні рани. «Від мене вона чекатиме співчуття й помсти».

Наступного дня за наполяганням Джеймі вони погнали вперед. Адже син його помер, і сестра потребує його.

Побачивши перед собою місто, побачивши сторожові вежі, які темніли в присмерку, Джеймі Ланністер поскакав до Волтона Сталеві Ноги, який їхав зразу за Нейджем з прапором миру в руках.

— Що це так жахливо смердить? — нарікав північанин.

«Смерть»,— подумав Джеймі, але натомість сказав:

— Дим, піт, лайно. Коротше кажучи, Королівський Причал. А якщо маєте гарний ніс, можете і зраду занюхати. Ви не знаєте запаху міста?

— Я знаю запах Білої Гавані. Там і близько не смердить, як тут.

— Біла Гавань порівняно з Королівським Причалом — те саме, що мій брат Тиріон порівняно з сером Грегором Кліганом.

Нейдж повів загін до невисокого пагорба, і прапор миру з сімома хвостами здіймався й маяв на вітру, а на верхівці ратища сяяла блискуча семикутна зірка. Скоро Джеймі побачить Серсі, й Тиріона, й батька. «Невже брат і справді вбив хлопця?» В таке Джеймі було важко повірити.

Він був на диво спокійний. Люди начебто мають божеволіти від горя, коли в них помирають діти, розумів Джеймі. Мають дерти на собі волосся, проклинати богів і присягати криваво помститися. То чому ж він майже нічого не відчуває? Хлопець жив і помер, вірячи, що його батько — Роберт Баратеон.

Джеймі був присутній на пологах, це правда, хоча зробив це більше заради Серсі, ніж заради малюка. Але ніколи не тримав його на руках. «І який це матиме вигляд? — зронила Серсі, коли нарешті вийшли повитухи.— Досить того, що він схожий на тебе, ще почни труситися над ним». Джеймі здався без бою. Хлопчик виявився писклявим рожевим згортком, який вимагав усього часу Серсі, любові Серсі, грудей Серсі. То нехай Роберт забирає його собі.

А нині він помер. Джеймі уявив, як Джоф лежить, нерухомий і холодний, з почорнілим від отрути обличчям,— і все одно нічого не відчув. Мабуть, він і справді чудовисько, як усі кажуть. Якби Отець небесний спустився на землю й запропонував йому повернути сина або руку, Джеймі й не сумнівався, що обрав би. У нього, зрештою, є другий син, є сім’я, щоб народити ще багато синів. «Якщо Серсі захоче ще дитину — будь ласка... і цього разу я потримаю її на руках, і до Чужих усі ті, кому це буде не до шмиги». Роберт гниє в могилі, а Джеймі вже нудить від брехні.

Нагло розвернувшись, він поскакав шукати Брієнну. «Боги відають, чого я переймаюся. Менш товариської істоти мені ще не траплялося зустрічати». Дівчина їхала далеко позаду, ще й на кілька футів збоку, так наче підкреслюючи, що вона до гурту не належить. Дорогою для неї підшукали чоловіче вбрання: там сорочку, тут накидку, пару бриджів і плащ із каптуром, навіть залізний нагрудник. У чоловічому одязі їй, здавалося, комфортніше, та навіть він її не красив. І не робив щасливішою. Щойно вона опинилася за межами Гаренхолу, до неї повернулася звична пихата впертість. «Вимагаю назад свою зброю і обладунки»,— заявила дівчина. «Ой, та залюбки вдягнемо тебе назад у крицю,— озвався Джеймі.— Особливо в шолом. Усім буде краще, якщо ти триматимеш рот на замку, а забороло опущеним».

Брієнна не заперечувала, проте її похмуре мовчання почало псувати Джеймі настрій не менше, ніж Кайбернові нескінченні спроби причарувати. «От би не подумав, що скучатиму за товариством Клеоса Фрея, боги праведні!» Джеймі вже пошкодував, що не лишив її тоді ведмедеві.

— Королівський Причал,— оголосив Джеймі, розшукавши дівчину.— Подорож закінчена, міледі. Ви свою обіцянку стримали — доправили мене на Королівський Причал. Майже цілого й неушкодженого, якщо не рахувати долоні з кількома пальцями.

В очах Брієнни читалася байдужість.

— Це лише половина обіцянки. Я сказала леді Кетлін, що привезу їй назад дочок. Або принаймні одну Сансу. А тепер...

«Вона не знайома з Робом Старком, але горює за ним більше, ніж я горюю за Джофом». А може, горювала вона за леді Кетлін. Звістка наздогнала їх у Красолісі, а розповів її червонопикий і дебелий як діжка лицар на ім’я Бертрам Бісбері, у якого на гербі красувалися три вулики на смугастому чорно-жовтому полі. Буквально вчора через Красоліс проїхав загін лорда Пайпера, повідомив Бісбері, вони поспішали на Королівський Причал, і теж під прапором миру. «Оскільки Юний Вовк загинув, Пайпер не бачив підстав продовжувати боротьбу. Його син сидить в ув’язненні в Близнючках». Брієнна роззявила рота, як корова, що мало своєю жуйкою не вдавилася, тож довелося Джеймі витягати з лицаря історію Червоного весілля.

«У кожного лорда є непокірні прапороносці, які заздрять його становищу,— потому пояснив він дівчині.— От у мого батька були Рейни і Тарбеки, у Тайрелів — Флоренти, у Гостера Таллі — Волдер Фрей. Тільки силою можна тримати таких людей в руках. Та щойно вони занюхають слабкість... За Доби героїв Болтони лупили зі Старків шкуру й носили замість плащів». Вигляд у дівчини був такий жалюгідний, аж Джеймі піймав себе на тому, що йому хочеться мало не втішити її.

З того дня Брієнна зробилася немов напівмертва. Навіть коли він обзивав її «дівкою», вона вже не реагувала. «Її полишили всі сили». Ця жінка скинула валун на Робіна Райгера, боролася з ведмедем турнірним мечем, відкусила вухо Варго Гоуту, до знемоги билася з Джеймі... а тепер була геть зламана, виснажена.

— Попрошу батька доправити вас назад на Тарт, якщо ви не проти,— запропонував Джеймі.— Або, якщо схочете залишитися, можу підшукати вам місце при дворі.

— Фрейліною королеви? — тупо поцікавилася вона.

Джеймі пригадав, який вигляд вона мала в тій рожевій атласній сукні, й постарався не уявляти, що сказала б сестра про таку фрейліну.

— Може, посаду в міській варті...

— Не служитиму я з клятвопорушниками й убивцями.

«То чого взагалі було меча в руки брати?» — міг би