Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

На останніх промовлених словах я відчув як її рука що тримала мене за рукав сорочки повільно ослабла і сповзла донизу. Вона знову втратила свідомість. Перед тим, як відхилитися від неї, я прикривши очі торкнувся губами її шовкової шкіри на шиї у легкому поцілунку, наостанок зробивши глибокий вдих увібравши її солодкий аромат який я нарешті визнав за цей увесь час забуття.

Упродовж усієї ночі я стежив за її станом забираючи увесь її біль і частки токсинів з отрути які могли нашкодити, залишаючи лише ті що могли їй допомогти. Через не скріплений зв’язок це було важко робити, але можливо і це мене трохи тішило. Адже я міг майже повністю контролювати свою отруту.

Під ранок Срібній полегшало, але вона ще й досі знаходилася без тями, схоже її тіло ще повністю не відновилось. Отже, треба ще трохи зачекати. 

З мене вирвався глухий кашель що я прикрив рукою рота, на долоні я побачив згустки власної крові. Схоже токсини що я забрав з власної отрути не давши їм потрапити до Срібної почали руйнувати мої нутрощі. Але зараз себе вилікувати я не міг поки повністю не зроблю цього з нею. Треба лише протриматися…

“А ти впевнений що ми витримаємо?” – запитав схвильовано Тарґас – “Зараз наші нутрощі жере ж наша отрута, повільно роз'їдаючи їх. Якщо ми не витримаємо до тих пір поки Срібна повністю не одужа… Ноксоре, ми теж загинемо і вона можливо теж…”

“Знаю.” – змучено відповів йому – “Я знав про ризик і пішов на нього, але їй поступово стає легше.”

“Але чи зможемо ми самі витримати отруту і дотягнути до кінця. Адже вона вже уразила більшу частину твоїх нутрощів.”

“Я витримаю. Від такого ми не помремо і власній парі не дозволимо!” – твердо промовив.

Я продовжував далі лікування Срібної, спочатку я думав що вона прокинеться зранку чи на середині дня, але вона ще й досі спала. Отрута майже повністю вилікувала її. Тому я змусив себе ще трохи посидіти, щоб точно впевнитися що одужання Срібної пройде повністю добре. Хоч моє тіло вже перестало почувати себе твердо і мені доводилося вже тримати тканину біля носа, бо кров юшила невпинно через полопані капіляри що були пошкоджені токсинами.

Та і голова почала тріщати нестерпно, а дихати стало в сотні разів важче, повітря здавалося таким важким що начебто я дихав водою замість повітря. Я відчував як всі мої нутрощі крутило від болю, а у легенях була така важкість, наче їх повністю заповнила гнила кров що булькотіла при кожному вдиху, заважаючи дихати. Триматися навіть у сидячому положенні було не легко, а очі закривалися самі собою. Тому мені доводилося щоразу приводити себе до тями фізичним болем від власних кігтів, та й Тарґас увесь час бурмотів у моїй голові, щоб я не заснув.

Я тримав себе примусово у напівобернутій формі, бо звична людська вже давно б згинула, а у напівоберненому стані в мене є трохи більше сили.

“Ноксоре! Не спи! Розплющ очі!” – прокричав Тарґас жахливим вереском, щоб мене розбудити.

Я й не помітив як мої очі зімкнулися. День повільно наближався до вечора і в цей час, стан Срібної нарешті прийшов до норми, на що я з полегшенням видих. Вона нарешті повністю зцілилася, думаю вона має прокинутися дуже скоро як тільки тіло оговтається після отрути. 

Та і мені самому не завадило б зараз відпочити й підлікуватися. Я незграбно підвівся на ноги, але одразу ж похитнувся відчувши різку слабкість, я встиг ухопитися за каркас ліжка, щоб встояти. Як добре що воно було з високими балками що тримали зверху легкі шторки.

Я поплентався нерівними і хитким кроком прямо до дверей, перед очима все пливло і з’являлися темні плями, а увесь мій одяг був заюшений власною кров'ю що продовжувала бігти носом. 

Вийшовши з кімнати я обперся спиною об двері важко дихаючи. Спочатку я думав піти до себе у покої, але потім різко передумав і звернув у сусідню кімнату поряд з її, там де мешкав Тарґас поки мене не було. Це навіть було й на краще, адже мені не довелося йти хтозна-куди так, ще й від Срібної якщо щось станеться буду недалеко.

Дійшовши до сусідніх дверей я з важкістю відкрив їх, в руках зовсім сил не залишилося. Хитаючись я нарешті дійшов до ліжка одразу на нього впавши, мої очі заплющились, а мозок відмовлявся мислити повільно відпускаючи мою свідомість у темряву.

Можливо якщо я впаду у невелику сплячку моє тіло швидше регенерує…

Марія.

Коли я розплющила очі в кімнаті стояла напівтемрява і помаранчеві кольори від сонця що повільно сідало за обрій. Уже вечір? На диво я відчувала бадьорість попри те що мені було погано. Здається в мене була гарячка? Не пам’ятаю. У голові зовсім пусто. 

А тверезі спогади що я ще пам’ятала закінчувалися на тому, як я з привидами підіймалася сходами і на цьому мої спогади обриваються. Напевне я тоді втратила свідомість. А от щодо того, що відбувалося далі, чи як я потрапила до своєї кімнати. Я не маю ані малого уявлення. Можливо мене якось привиди сюди притягли?

Сівши на ліжку я помічаю що на підлозі стоїть таз з водою і ганчірками. Мій погляд впав мені на зап’ясток що я розрізала. Воно повністю загоїлося і все що нагадувало про поранення, це був шрам з повністю точною траєкторією розрізу.

Схоже зі мною тут був ще хтось. Адже хоч і погано, але я бачила чийсь розмитий силует і навіть голос… а от щодо слів що я чула… Не пам’ятаю, можливо через гарячку мій слух спотворився тоді як і зір. Тому я і не змогла зрозуміти ні слів, ні впізнати голос того хто говорив.

Моя сорочка була розстібнута на розпах, тому я поквапилася її змінити, бо вона була брудна від моєї крові. Напевно за мною доглядала Кея поки я була у відключці все ж вона була цілителькою. Треба буде їй подякувати.

Вставши з ліжка я прибрала у спальні і поспішила замочити у гарячій воді свій одяг, щоб попрати, бо він мені ще міг знадобитися. Адже летіти на драконі у сукні буде недоречно і не зручно. Тому швидко виправши одяг і помившись я натягнула на себе одну з своїх суконь, а мокрий одяг розвішала на стільці.