Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Алло? — почувся зі слухавки знайомий голос.

— Марго! – крикнула в надриві в трубку, озираючись весь час на сестру. – Допоможи мені, здається я її прибила…

До приїзду Місис Тактовність мене вже трясло всім тілом. Сльози градом текли по обличчю, поки я находилась в якомусь напівтрансі. Відмовляючись вірити у все, що відбувається, я прикладала до шишки сестри лід і тикала їй під ніс вату з нашатирем. Нічого не допомагало, навіть те, що я благала її розплющити очі.

— Ну і де труп? — з порога запитала Марго, таким тоном, наче для неї подібна ситуація далеко не в новинку.

— На кухні, — промимрила, стираючи сльози та ледь не падаючи під вагою дорогої шуби, що мені вручила пані Дем'янова. – Тобто вона жива! Просто не прокидається. Я принаймні так думаю…

Жінка окинула мене сумнівним поглядом, після чого скинувши рукавиці направилась до кухні. Там на порозі власне і лежала Руслана, з кухонним рушником під головою, і пакетиком льоду на шишці.

— Ого! Це чим ти її так? – жінка підняла пакет з льодом і помахала руками перед обличчям Руслани, повіряючи її реакцію.

— Ск- ик - сковорідкою... — гикаючи, відповіла їй, застивши на порозі.

— За справу, чи так? – вона продовжила огляд, більш професіонально, чим я. Перевірити її пульс на зап'ясті, після чого якось тяжко видихнула і повернулась до мене. Серце пішло в п'ятки, та все ж я відповіла їй.

— Ми посварилися, вона перетворилася і... загалом я її вдарила, — відповіла тихо, наче жалюгідно виправдовуючи свій вчинок.

— Ясно, — якось втомлено сказала жінка і з розмаху заліпила Руслані по шишці рукою. Навіть пискнути не встигла, як сестра різко сіла, закричав від болю.

— Ну ось, що й треба було довести! Дівчино, це ти її можеш обдурити, але не мене — матір чотирьох хлопців! Посоромилася б перед дитиною, подивися яка вона заплакана! — видала Місис Тактовність повчальним тоном, але я тільки втупилася на сестру.

— Як ти? — запитала в неї, для впевненості підсунувши їй під ніс нашатир.

— Ой, не сунь цю гидоту мені під ніс! Запах просто жахливий! — розлютилася сестриця, відмахнувшись від мене.

— Ти весь час була при свідомості? — запитую знову, тепер уже розлютившись на неї.

— Ні, мене відпустило ще після першого разу, коли ти гидоту цю підсунула. Ти навіщо мене сковорідкою приклала?! Боляче ж! — обурювалася сестриця, прикладаючи підготовлений мною лід до обличчя.

— А ось правильно, що приклала! – закричала на неї чи то від полегшення, чи то від злості. — Ти хоч уявляєш, про що я думала, коли ти концерт свій влаштовувала?!

— Про те, як Юрку мого собі захомутаєш після моєї смерті?

— ВІН НЕ ТВІЙ! І я б не стала, тим більше після такого! Сучка – це ти, Руслана! До ста бісів мене налякала… — плюнула на гадину і пішла з кухні під знущальне зауваження Місис Тактовність: «Високі стосунки».

— Це що значить він не мій?! — кинула сестриця мені в спину, поки я швидко переодягалася у своїй кімнаті.

— А то й значить! Менше хвостом крутити треба було! Тепер з альфа-козлом по клубах із бабами вештається! Найкращих друзів зображують, виродки! — натягнула футболку й кинула в сестру спортивні штани та майку.

— Це що? – вона навіть обурилася.

— Це одяг! Одягайся, тут чоловіків немає, щоб ти перед ними гола ходила.

— Та ти мені просто заздриш! На тебе в жодного чоловіка взагалі не встане! — нахабно заявила сестриця, так що я пошкодувала, що забула сковорідку на кухні, так би її прикрасила, щоб і з іншого боку шишак красувався, для симетрії.

— Правда?! – закотила очі від її недолугих спроб мене задіти. — Може я просто не така лярва, як ти, щоб хвостом перед усіма підряд крутити? Навіть перед одруженим! Серйозно, Русь, що ти в ньому взагалі найшла?

— Не приплутуй сюди Василя! У мене з ним нічого не було. І взагалі, це не твоє діло! – Руся кинула в мене одяг, який до того кидала в неї я. –  Та й що ти знаєш про справжні почуття? У тебе і стосунків ніколи ніяких не було! Тільки й можеш, що рожеві соплі пускати по низькорослому придурку, що навіть тебе не хоче!

У мене вирвався сміх, після чого подалась вперед, кидаючи їй виклик.

— Це він тебе не хоче, — нагадала їй власні слова, давлячи на її слабкість.

— З яких пір ти стала такою сукою?!Ти ж завжди була такою... — почала вона знов заводитись, та я знову вручила їй одяг, в цей раз заставляючи його прийняти.

— Плаксою? – підказала потрібне слово, гірко посміхнувшись. — Нікому не потрібні плакси, — прошепотіла, при цьому на секунду здавивши її руку, — над ними можна тільки посміятись.

Руслана замерла, дивлячись мені в очі, але я тут же розірвала зоровий контакт і відступила на крок назад. Марго, що стояла в коридорі, скориставшись паузою в нашій сварці, підійшла ближче.

— Коли дві жінки, а тим паче сестри, сваряться винуватий в цьому завжди чоловік, — філософські підмітила вона. – Інколи навіть не один.

Ми з сестрою оглянулись на неї, після чого Руся прийняла роздратовано одягатись. Пані Дем'янова більш осміліла і підійшла до нас, доброзичливо усміхатись.

— Вам не здається, що замість того, щоб сваритись, вам потрібно карати того, хто дійсно винуватий в вашій сварці? – запропонувала вона, так що її посмішка перестала мені здаватись доброю, а стала більш лячною, можна сказати божевільною.

— Ви поняття не маєте, про що йде мова, — буркнула не задоволено.

— І що ви пропонуєте? Пошарпати їм обом лице? Придавити хвости? – з іронією відізвалась Руся, попутно одягаючись.

— Обом? – уточнила вона так, наче не розуміє про кого йде мова.

— Юрку,— скривилась сестра.

— Каю, — буркнула, обмінявшись з сестрою поглядами й додали хором.

— Усім вовкам!

Марго на це тільки засміялася і знизала плечима.

— То що вам мішає? — запитала вона зацікавлено.

— Відчуття самозбереження, — відказала роздратовано.