Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

— Дівчата, — насварився Аллеґ, — хіба ви не знаєте, що, коли ви підете на співпрацю, вам стане краще? — Еллі поволі з’їла ще ложку, а тоді зупинилася. Крін вдивлялася у вогонь із заціпенілою спиною й суворим обличчям.

Енн, і далі сидячи біля вогню, потицяла в них дерев’яною ложкою.

— Їжте!

Реакція була така сама, як раніше. Поволі з’їсти одну ложку. Один напружений акт непокори. Насуплена Енн прихилилася ближче й міцно схопила темноволосу за підборіддя, другою рукою потягнувшись до миски з печенею.

— Не треба, — наполегливо попросив я. — Вони поїдять, коли достатньо зголодніють. — Аллеґ із цікавістю поглянув на мене. — Я знаю, про що кажу. Дайте їм натомість якогось питва.

Старенька на мить набула такого вигляду, ніби все одно збиралася продовжувати, а тоді знизала плечима й відпустила підборіддя Крін.

— Гаразд. Мені все одно набридло годувати цю силоміць. Від неї самі клопоти.

Кіт схвально пирхнула.

— Ця мала сучка накинулася на мене, коли я розв’язала її для купання, — докинула вона і прибрала волосся з одного боку обличчя, демонструючи подряпини. — Ледве око не видерла, хай їй грець.

— Ще й драпака дала, — зауважила Енн, досі насуплена. — Довелося почати дурманити її на ніч, — вона зробила жест, у якому відчувалася огида. — Як хоче, то хай здихає з голоду.

Ларен повернувся до багаття з двома кухлями і вклав їх у обм’яклі руки дівчини.

— Вода? — запитав я.

— Ель, — відповів він. — Так їм буде краще, якщо вони не їдять.

Я притлумив бажання запротестувати. Еллі попила з таким самим відсутнім виглядом, із яким їла. Крін перевела погляд із вогню на кухоль, а тоді — на мене. Її подібність до Денни шокувала мало не фізично. Вона почала пити, не зводячи з мене очей. Її суворий погляд геть не виказував, що відбувається у неї в голові.

— Підсадіть їх до мене, — попросив я. — Можливо, так мені легше буде визначитися.

Кіт привела їх. Еллі була покірна. Крін — заціпеніла.

— Будь обережний із цією, — зауважила Кіт, кивнувши на темноволосу дівчину. — Вона дряпається.

Повернувся Тім, який трохи зблід. Сів біля вогню, поряд з Отто, і той штурхнув його ліктем.

— Хочеш іще печені? — лиховісно запитав він.

— Відчепися, — кволо прохрипів Тім.

— Може, як вип’єш трохи елю, шлунок заспокоїться, — порадив я.

Він кивнув, схоже, готовий скористатися всім, що здатне допомогти. Кіт налила йому новий кухоль.

Дівчата тим часом уже сиділи обабіч мене обличчями до вогню. Зблизька я бачив те, чого раніше не помічав. У Крін іззаду на шиї був темний синець. Зап’ястки в білявки були просто натерті мотузкою, зате у Крін вони були роздерті та взялися струпами. Разом з тим від них пахло чистотою. Волосся в них було зачесане, а вбрання — нещодавно випране. Кіт про них дбала.

А ще зблизька вони були набагато вродливіші. Я простягнув руки, щоб торкнутись їхніх пліч. Крін здригнулась, а тоді заціпеніла. Еллі взагалі ніяк не відреагувала.

Із-поміж дерев озвався Френ:

— Готово. Хочеш, запалимо вам лампу?

— Так, будь ласка, — відповів я. Перевів погляд з однієї дівчини на іншу, а тоді — на Аллеґа. — Не можу обрати котрусь одну, — чесно визнав я. — Тому візьму обох.

Аллеґ вражено засміявся. А тоді, зрозумівши, що я кажу серйозно, запротестував:

— Ой, та ну тебе. Це ж несправедливо до решти нас. До того ж ти просто не можеш…

Я відверто позирнув на нього.

— Що ж, — оборонився він, — якщо ти й можеш, то це…

— Це моє друге прохання, — холодно промовив я. — Вони обидві.

Отто видав обурений крик. Те саме, що й він, виражали облич­чя Ґаскіна й Ларена.

Я заспокійливо всміхнувся їм.

— Лише на цю ніч.

Повернулися Френ і Джош, які вже поставили мій намет.

— Радій, що він не попросив тебе, Отто, — сказав здорованеві Френ. — Цього попросив би Джош. Чи не так, Джоше?

— Френе, стули писок, — роздратовано озвався Отто. — Бо тепер уже мені зле.

Я підвівся й закинув лютню на плече. А тоді повів обох красунь, золоту й темну, до свого намету.