Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Ого! — видала сестриця, подивившись на особняк, і застигла з відкритим ротом. — Це що за чортівня? Який недоумкуватий придумав побудувати таке?

— Я! — голосно видала Марго, виходячи з автомобіля, який мало не протаранив кущ на поляні.

Вона похитувалася, як і я в принципі, ледь витягнувши каністру з бензином. Від випитого вина заплітався язик і морило в сон, та нерви не давали розслабитись.

— Все це дурна ідея, — відмітила знову.

Ми так і лишились стояти на галявині біля злощасного куща, не поспішаючи йти в дім. Руслана цим була дуже незадоволена, і весь час оглядаючись, намагалась мене підігнати.

— Облиш! Та це просто ідеально, сама подумай! – настоювала вона. – Твій віддав моєму свій улюблений байк. Мій…

— Він не твій, — роздратовано перервала її балаканину, та наткнувшись погляд Марго додала. – І він не мій.

Місис Тактовність тільки посміялась на мою заяву. Руслана ж підхопила мене під руку, намагаючись відвести до будинку.

— Юрка цим байком козиряє, наче він його, пилинки з нього здуває. Він мені сам розказував, що це якась рідкісна модель, блондин її ледь дістав і таких більше не роблять.

— І що з того? – закотила очі, все більш сумніваючись в цьому задумі.

— А те, що твій Кай на ній помішаний. І якщо з нею щось трапиться, — вона весело підморгнула, — це його задіне.

— Ти впевнена? – не повірила їй. Цього покидька нічого не задіне.

— А ти взагалі хоч щось про свого блондинчика знаєш? Що йому подобається, що ні? Чим він живе? Чого прагне? – зацікавилась сестра. – У вас там взагалі кохання-зітхання, чи ви просто любите сваритись?

— Знаю, що йому не подобаюсь я – цього достатньо, — відповіла огризаючись, тому що в чомусь вона мала рацію. Мене не цікавило чим Кай дихає, чим живе, а тепер після того інциденту мені й не хочеться цього.

— Розбиті стіни в моєму домі після кожної вашої сварки говорять про зворотне, — фиркнула Марго, наче звинувачуючи мене в цьому.

— Зважаючи, як виглядає ваш будинок нехай би блондин його розвалив його зовсім. Він більше на будиночок для ляльки схожий, ніж на ваш дім. Такі гроші втюхали на такий несмак, — точку думки сестри я повністю поділяла, але говорити це в обличчя Марго було якось нетактовно.

— Та я нібито не знаю. Це я просто чоловікові мстилася, уявляєш, як йому в такому будинку жити? І це причому найлегший варіант! У першому навіть вежа була! Ось після цього він і посивів! — Марго різко розсміялася, причому так, що майже впала на дорогу.

— Легше, легше! — підхопили її ми під руки разом із сестрою, забувши й про каністру і про план.

— У вас дуже дивне почуття гумору, — пробурчала, тягнучи пані до дверей.

— А, по-моєму, нормальне в неї почуття гумору! Це ти занадто нудна, щоб зрозуміти всю красу жіночої помсти! — обурилася Руслана, поки я забирала ключі в Марго і відчиняла двері. – Ну давай же, це буде весело!

— По-моєму, це нерозумно, мстити чоловіку так, щоб потім і собі погано було! Як думаєш, з кого вони гроші за байк витягувати будуть, з мене, чи з тебе? — невдоволено прошипіла, підбираючи потрібний ключ. Зв'язка ключів аж надто велика, навіщо їй стільки?

— Та ні з кого не будуть, вони ж добре знають, що ми бідні, як церковні миші, — махнула рукою сестра.

— Мені б твоє ставлення до життя, — пробурмотіла під ніс.

— Та й з чого ви взяли, що мені погано? Ти хоч знаєш, як мені добре від того, що йому погано? Та я просто в екстазі! — зі свого боку заявила жінка, першою увійшовши в будинок. При чому вона зробила це стукнувши двері так, що вони з гуркотом врізались в стіну.

— А вони взагалі вдома? – знайшла коли уточнити Руслана, відсуваючи мене назад, щоб увійти першою.

— Напевно, ще не повернулися, — розвела руками Марго, ледь хитаючись на підборах.

Після цих слів я не втрималася і з полегшенням зітхнула. Весь запал у мені давно вигорів. Я не вмію довго злитися, заводжуся швидко, але й так само швидко остигаю. От вкладу Марго в ліжко, викличу таксі та поїдемо ми з Русею додому, поки вони не повернулися.

— Чому  ви в цьому так упевнені?

— Ключів немає, — кивнула на ключницю Місис Тактовність, сідаючи на знайомий незручний стілець.

Вона зітхнула, дивлячись на мене, що стояла біля входу, і на сестру, яка без дозволу вешталася вітальнею. Русі все було цікаво, так що вона нагадувала дитину, яку вперше взяли з собою до дитячого магазину.

— Коли я тебе вперше побачила, одразу зрозуміла, що наш світ не для тебе, — сказала жінка раптом серйозно, але тихо, так що б Руслана не почула.

— Чому? — запитала в неї, не втримавшись від іронії. «Наш» звучить так голосно, для тої, в якій не тиче проклята кров перевертнів.

— Ти Каю зовсім не підходиш, не те, що твоя сестра. Ти слабка, сором'язлива, плаксива. Йому ж потрібна сильна дівчина, така, щоб могла поставити його на місце. Яка могла б стати йому рівнею, а не підлаштовуватися під нього, — Місис Тактичність поблажливо закивала власним словам, дивлячись на мене.

Наче я сама хотіла бути йому рівнею, хотіла бути поруч?! Насправді я просто хотіла… вирватись? Не важливо, яка я в очах Місис Тактовність і тим паче Кая, ніхто із них не зможе про мене думати гірше, ніж це роблю я сама. Змовчати й погодитися з Марго було б правильно, але цього разу щось змусило мене розлютитися. Можливо, її тон, чи той її зверхній погляд?

— З чого ви взяли, що я слабка? — мій голос був різкішим, ніж мені хотілося. На «ви» я зверталася до неї майже зі знущанням. Щось було в цій жінці таке, за що я не могла її поважати та не хотіла, хоч і не мала на це право. — Я сильніша за вас. Не тому, що як вони кажуть «вільна вовчиця», атому, що я на відміну від вас не здалася.

Злість і алкоголь грали на моїх нервах, і я не соромилася знову нагадати їй про те, що вона все ж таки живе з убивцею свого коханого. Я б так не змогла, не зуміла себе пересилити. Але звідки мені знати? Я ж ніколи не була на її місці.