Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

247

С. 454. Гемфрі Деві (1778–1829) — англійський хімік і фізик, один із засновників електрохімії, член, а потім і голова Лондонського королівського товариства.

248

Майкл Фарадей (1791–1867) — англійський фізик, основоположник вчення про магнітне поле.

249

Вільям Гарвей (1578–1657) — англійський лікар, засновник сучасної фізіології та ембріології.

250

Наприклад, ЙОСИП АРИМАТЕЙСЬКИЙ, маг, котрий прибув до нас зі Святої Землі і посадив тут магічне дерево, що мало боронити Англію від усякої шкоди. — За переказами, Йосип Ариматейський відвідав Британію, заснував у Ґластонбері християнську громаду, сховав там чашу Таємної вечері (святий Грааль) і увіткнув у землю свою патерицю, зроблену з того ж тернового дерева, з якого зрізали гілки для тернового вінця Спасителя. Принаймні, так повідомляє «Житіє Йосипа Ариматейського», опубліковане 1520 року. Патериця прижилася і стала деревом глоду, яке росло понад півтори тисячі років, поки його не зрубали протестанти Кромвеля близько 1647 року. Втім, нащадки цього дерева ростуть і понині.

251

Наприкінці XVII століття у королівському місті Ньюкаслі жив один рукавичник, і була в нього донька — сміливе мале дитя. Одного разу, коли всі були переконані, що дівчинка грається в якомусь закуті батьківського дому, вона зникла. Батьки та брати кинулися на пошуки. До них приєдналися і сусіди, але дитини ніде не було. Уже пізно ввечері вони побачили, як дівчинка іде багнистим брукованим схилом. Декому здалося, що позад неї хтось чвалає в сутінках зимової вулиці, але дитина прийшла сама, неушкоджена, а з її слів склалася така історія:

Вона втекла з батькового дому, щоб поблукати містом, і скоро опинилися на незнайомій вулиці. Широка, гарно мощена, вона вела вгору — вище, ніж дівчинка бувала коли-небудь, — до брами та подвір’я великого кам’яного будинку. Дитина зайшла всередину і зазирнула у різні кімнати, але всі вони були тихими, порожніми, сповненими порохом та павуками. В одному крилі будинку знайшлась анфілада кімнат, де на стінах та підлозі невпинно мерехтіли тіні від листя з дерев за вікном, хоча ніяких дерев там не було й однаково стояла зима. В одній з кімнат не було нічого, крім високого дзеркала. Мабуть, кімната з дзеркалом посварилися, бо люстро відображало безліч птахів, а кімната була порожня, хоча донька рукавичника чула довкола себе пташиний спів. Ще вона виявила темний коридор, звідки долинав шум бурхливих хвиль — неначе вдалині розкинулося темне море чи протікала річка. З вікон одних кімнат виднівся Ньюкасл, з інших — зовсім незнайоме місто, а з третіх — широкі пустища й холодне блакитне небо.

Дочка рукавичника не раз натикалася на широченні сходи, які, здіймаючись, вужчали та закручувалися і, зрештою, закінчувалися щілинами й розламами в муруванні, які могли запримітити лише діти — та й пролізти в них теж. Одні сходи привели дівчинку до звичайних маленьких дерев’яних дверей.

Без жодного страху вона їх прочинила і тут-таки нажахано скрикнула. Дівчинці здалося, що її оточили тисячі й тисячі птахів — не було видно, чи день, чи ніч, тільки безмір чорних крил. Безмежними просторами гуляв вітер, ніби дівчинка піднялася на самісіньке небо, а воно сповнилося круками. Донька рукавичника дуже злякалася, але тоді почула, як хтось промовив її ім’я. Раптово птахи зникли і дівчинка опинилася в кімнаті з голими кам’яними стінами та підлогою. Ніяких меблів там не було, а на підлозі сидів чоловік, який знов покликав її на ім’я і сказав, що не треба боятися. Він мав довге розпатлане чорне волосся і носив рване чорне вбрання. У ньому не було нічого королівського, але поряд стояв атрибут справжнього мага — срібна миска з водою. Донька рукавичника постояла поряд із ним кілька годин, поки не стемніло. Тоді чоловік вивів її з будинку на вулицю, а там і до її дому. (Прим. авт.)

252

Див. примітку 3 до розділу 33 [в електронній версії — прим. 233]. (Прим. авт.)

253

Певно, найбільш моторошну оповідку про повернення Джона Ускґласса розказав баскський моряк, що врятувався під час загибелі великої Армади іспанського короля. Коли його корабель загинув у штормі поблизу найпівнічніших берегів Англії, моряк із двома товаришами дістався суші. Вони не наважувалися підходити до сіл, але стояла зима, земля вихолола, і моряки боялися замерзнути на смерть. Коли запала ніч, вони знайшли на схилі холодного пагорба спорожнілий кам’яний будинок. Всередині було темно, але крізь дірки в стелі виднілися зорі. Моряки лягли на земляну підлогу й заснули.

Баскському моряку наснилося, що за ним спостерігає якийсь король.

Чоловік прокинувся. Тьмяний промінь світла пронизував зимовий морок. Баск помітив, що в дальньому закуті будівлі в тінях височіє кам’яний поміст. Коли сяйво стало яскравішим, моряк побачив, що стоїть на помості, — трон. На ньому сидів блідий чоловік із чорним волоссям, убраний у чорну мантію. Злякавшись, баск розбудив товаришів і вказав на дивне видиво. Здавалося, що чоловік за ними стежить, хоча він не поворухнув і пальцем. Разом із тим, ні в кого не виникало сумнівів, що це жива людина. Моряки скочили до дверей і помчали через замерзлі поля.

Скоро баск утратив супутників: один того ж тижня помер від застуди та розриву серця; другий вирішив дістатися Біскайської затоки і рушив на південь, але що з ним сталося, ніхто не знає. Проте баскський моряк лишився в Камбрії, де його прихистили якісь фермери. Усе життя він переповідав історію про кам’яну комору серед пагорбів і вірив запевненням нових друзів та сусідів, що на троні він бачив самого Короля Крука. Баску так ніколи й не вдалося знайти ту споруду. Не вдалося це ні його друзям, ні дітям.

І все життя, заходячи до темних приміщень, він промовляв: «Вітаю тебе, Владарю, запрошую тебе до серця мого», — на випадок, якщо блідий чорнокосий король сидить у пітьмі, очікуючи на нього. На просторах північної Англії є тисячі-тисячі темних місць, де може чекати Король. «Вітаю тебе, Владарю,