Читати книгу - "Танок драконів"

«Поки Єзан не помре».

На найближчому полі володарі брязкунів влаштували тренування своїм рабам-солдатам. Під різку металічну музику, якщо так можна назвати дзенькіт ланцюгів, якими ті солдати були скуті, раби в ногу марширували на піску й шикувалися з довгими списами в руках. В іншому місці загони рабів будували з каміння й піску укріплення, на які ставили метавки і скорпіони, націлюючи їх у небо, щоб захищати табір, якщо раптом повернеться чорний дракон. Карлик не стримав посмішки, спостерігаючи, як вони пітніють і лаються, силкуючись поставити тяжкі конструкції під кутом. Повсюди виднілося й чимало арбалетів. Здавалося, кожен другий має арбалет і сагайдак зі стрілами при боці.

Якби хтось питав думки Тиріона, він би порадив навіть не заморочуватися. Якщо не станеться дива й комусь не вдасться поцілити зі скорпіона залізною стрілою просто драконові в око, такою іграшковою зброєю домашнього улюбленця королеви не збити. «Убити драконів не так легко. А почнете його отак лоскотати, то тільки більше роздрочите».

Найвразливіші у драконів очі. Очі й мозок, у який можна пробитися крізь око. А зовсім не живіт, як розповідається у старих казках. Луска на череві у дракона така сама міцна, як на спині й на боках. І не глотка. Лізти в глотку — це взагалі божевілля. Це ж те саме, що намагатися загасити пожежу, метнувши в неї списа. «Смерть вилітає з пащі дракона,— писав септон Варт у своїй „Протиприродній історії“,— але влетіти туди не може».

Трохи далі два легіони з Нового Гіса вишикувалися стіною щитів один навпроти одного, й сержанти в залізних напівшоломах з кінською гривою на гребені викрикували команди своїми незрозумілими діалектами. Для неозброєного ока гіскарці видавалися грізнішими за юнкайських солдатів-рабів, але щодо цього Тиріон мав сумніви. Можливо, легіонери озброєні й організовані так само, як незаплямовані... але євнухи не знають іншого життя, а гіскарці — вільні громадяни, які служать у війську по три роки.

Черга до криниці розтягнулася на чверть милі.

В радіусі одного переходу від Міріна була тільки жменька криниць, тож черги завжди були довгі. Більшість юнкайських вояків набирала воду зі Скагазадана, й це була дуже погана ідея, зрозумів Тиріон ще до цілителевого попередження. Розумні старалися триматися вище за виходки, однак усе одно це було нижче за течією від міста.

Сам факт, що навколо Міріна є чисті криниці, доводив тільки одне: Данерис Таргарієн ще невинне дитя у всьому, що стосується мистецтва облоги. «Їй слід було всі криниці отруїти. Тоді юнкайцям усім довелось би пити воду з річки. От коли б ми побачили, як довго протриває облога». Тиріон не сумнівався, що його лорд-батько саме так і вчинив би.

Щоразу як вони з Пенні просувалися в черзі, їхні дзвіночки весело побрязкували. «Такий радісний звук, що мені кортить комусь вийняти очі ложкою». На цю мить Гриф, Качур і Гальдон Недомейстер вже мають бути у Вестеросі зі своїм юним королевичем. «І я міг би з ними там бути... але ж ні, мені закортіло повію. Мало було мені кревногубства, треба було ще вином і піхвою довершити самознищення, й ось я тут, на іншому кінці світу, в рабському нашийнику з маленькими золоченими дзвіночками, які всім оголошують про моє пересування. Якщо правильно затанцюю, може, навіть удасться заграти „У Кастамері дощ“».

Найкраще місце дізнаватися останні новини й чутки — біля криниці.

— Я знаю, що я бачив,— розповідав старий раб у іржавому залізному нашийнику, поки Тиріон і Пенні помалу просувалися в черзі,— я бачив дракона, який відривав руки й ноги, роздирав людей навпіл, спалював їх на попіл і кістки. Люди почали розбігатися, намагаючись вирватися з того бійцівського кубла, але я прийшов подивитися гарну виставу, і, клянуся богами Гіса, я її побачив. Я сидів нагорі, на фіолетових лавках, тож був певен, що мене дракон не чіпатиме.

— Королева залізла драконові на спину й полетіла геть,— сказала висока жінка з брунатною шкірою.

— Спробувала залізти,— мовив старий,— але не було за що триматися. Наскільки я чув, арбалетники поранили дракона, а одна зі стріл поцілила їй просто між гарних рожевих груденят. І тоді королева впала. Померла на дорозі, розчавлена колесами фургона. Одна моя знайома має знайомого, який сам бачив, як вона померла.

В такому товаристві краще мовчати, але Тиріон просто не міг стриматися.

— Але тіла не знайшли,— сказав він.

— А ти звідки знаєш? — нахмурився старий.

— Вони ж були там,— мовила брунатна жінка.— Це ж ті карлики-герцівники, які виступали перед королевою.

Старий примружився, наче вперше бачить і Тиріона, і Пенні.

— Це ви скакали верхи на свинях?

«Слава летить попереду нас». Тиріон чемно уклонився, утримавшись від уточнення, що одна зі свиней насправді була собакою.

— Свиня, на якій я їжджу, це моя рідна сестра. У нас однакові п’ятачки, бачите? Її зачаклували, але якщо ти її міцно поцілуєш, вона перетвориться на прегарну жінку. Біда тільки в тому, що коли ти пізнаєш її трохи ближче, одразу схочеться поцілувати її назад.

Навколо вибухнув сміх. Навіть старий зареготався.

— То ви її бачили,— промовив рудий хлопчина у черзі позаду.— Бачили королеву. Вона справді така вродлива, як розповідають?

«Я бачив тоненьку дівчину зі сріблястими косами, загорнуту в токар,— міг би сказати Тиріон.— Її обличчя затуляла чадра, та й здалеку я не зміг її добре роздивитися. Мені треба було ще втриматися на свині». Данерис Таргарієн сиділа в ложі разом зі своїм гіскарцем-королем, але Тиріонові очі були прикуті до лицаря в біло-золотих обладунках позаду неї. Навіть не бачачи його обличчя, карлик де завгодно впізнав би Баристана Селмі. «Принаймні щодо цього Іліріо не помилявся,— пригадується, подумав тоді він.— Та чи впізнає мене Селмі? І що зробить, якщо впізнає?»

Тиріон мало не признався до Селмі, але щось його стримало — обачність, боягузливість, інстинкт, називайте як заманеться. Він не очікував від Баристана Безстрашного нічого, крім ворожості. Селмі ніколи не схвалював присутності Джеймі в його дорогоцінній королівській варті. До повстання старий лицар вважав Джеймі надто молодим і недосвідченим, а опісля казав, що Царевбивці слід змінити білий плащ на