Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

"Минулої ночі привиди."

Темний сидів на сходах біля дверей до підземної кімнати з напругою дивлячись у темряву, тіней замку що ховалися у темряві і шепотіли свою незнану пісню. У його голові все проносилися слова які він мовив перед тим, як дозволив забрати драконові Марію. 

“Гаразд. Ми непомітно виведемо Марію з укриття. І хай буде що буде.” 

Ці слова проносилися у його голові все знову й знову, не даючи спокою. Давні спогади гризли його, як і давня обіцянка яку він пообіцяв перед смертю однієї жінці. Він пообіцяв, а зараз майже повністю порушив цю обіцянку. 

Але навіть і так. Йому не потрібна була та дурнувата обіцянка, він би і сам це зробив, бо ця ситуація стосувалася і його теж. А обіцянка лише була потрібна, щоб заспокоїти ту жінку що міцно притискала немовля до своїх грудей яке мирно спало у її руках. 

Грейсон затримав своє мертве дихання, щоб стримати власні емоції і ледь помітний блиск у себе на очах. Він міцно стис кулаки, підвівши заплющені очі до нічного неба, вдихнув примарними легенями повітря що не торкалося їх, а лише повторювало старі рухи вже давно мертвого тіла.

По заду почулися наближення кроків, а невдовзі біля темного на сходи сів Соні. Він теж деякий час мовчав сидячи у важкій нічній тиші разом з темним.

– Гарна ніч. Чи не так? – мовив тихим голосом дракон.

Грейсон промовчав лише скривившись у знак незгоди, йому не подобалася ситуація що склалася пів години тому.

– Можна я в тебе про дещо запитаю? – спробував розговорити його дракон, але темний все досі мовчав – Буду сприймати це як згоду. Тож.

Дракон трохи задумався перед тим як запитати.

– Старий. Чого саме ти, так боїшся? – запитав спокійним голосом що розвіював вдавану розслабленість.

– Не знаю. – коротко мовив темний.

Дракон нахмурився давши знати що така відповідь його не влаштовувала.

– Ні. Щось все-таки є. І це щось дуже сильно не дає тобі спокою. – темний не відповів – Це стосовно Марії. – промовив не запитуючи – Значить вгадав.

Дракон легко посміхнувся, а Грейсон лиш пирхнув наче відмахуючись від його слів, але він і не заперечував що дракон не вгадав.

– Не хвилюйся. Дикий їй нічого не зробить. У даний момент Марія більше в безпеці з ним, чим з нами Грейсоне.

– Тобто, ти зараз стверджуєш що їй безпечніше з диким неконтрольованим драконом чи з нами! – роздратовано прохрипів посадженим голосом.

– Так. – спокійно відповів дракон.

– Чому ти так у цьому впевнений? – прохрипів тихим голосом темний.

– Ти і сам знаєш чому.

– Ні, не знаю Беласе. Я не повинен був її відпускати з ним. Бо я обіцяв… – останнє темний не схотів договорювати до кінця, подумавши що то буде вже зайвим.

– Досить вдавати з себе буркотуна Грейсоне. Хоча можливо ти ним і є, але… Зараз ми б нічим не змогли їй допомогти.

– Я б зміг! – вперто мовив темний.

– Ні, не зміг! Без фізичного тіла ми слабкі і ти це знаєш. Я і сам у цьому переконався коли використовував магію вогню, сила зменшується у безтілесному стані. Тому ти навіть якби і схотів вилікувати Марію, в тебе б нічого не вийшло. І ти це прекрасно знаєш! Вибач мені Грейсоне, але це так! – грубим голосом протараторив дракон, щоб у ньому був відчутний натиск якого не вистачало темному, щоб це повністю сприйняти.

Від суперечностей що вирували у душі темного, той різко звівся на ноги, бо вже не міг знаходитися на одному місці спокійно, натомість почав походжати зі сторони в сторону.

– Грейсоне заспокойся нарешті і скажи, чому ти так себе поводиш? Що тоді сталося?

– Бо я обіцяв вберегти її! – не витримавши випалив темний у якого почалася істерика. 

Дракон спостерігав за темним, як він зараз був не схожий сам на себе. Бо різко з повністю врівноваженого і розсудливого, він перетворився у розгубленого і знервованого що не міг впоратися з власними думками. З ним щось коїлося і Соні це розумів.

– Всенці обіцяв? Ти був знайомий з нею ще до зустрічі у лісі? – не розуміючи запитав дракон.

– І так і ні.

– Не розумію, ти або повинен її знати або ні, третього варіанту тут немає. Та і як ти міг знати Марію, якщо вона сама сказала що переселилася у чуже тіло, а її рідне загинуло.

– А щоб тебе пожерли! Я пообіцяв її матері сховати її!

– Все одно це не пояснює твою причетність.

Грейсон важко видих задираючи у розпачі обличчя до гори.

– Марія моя донька. – прошепотів у нічне небо темний заглядаючи купу зірок.

– Що? – спантеличено вигукнув дракон, втративши увесь контроль над ситуацією, адже такого зізнання від темного він не чекав – Стоп. Але яка? – почав підбирати запитання які розсипалися у голові. 

Грейсон поглянув на дракона втомленими сірими очима що виказували всю втому і важкість що він зараз відчував. Він знову присів біля дракона поринувши у власні спогади, а потім почав.

– Мені довелося сховати її. – дракон вперше чув як голос суворого, капризного темного тремтів – В той час, коли вона з’явилася на світ, на темних полювали очистники, як і на мене і на мою дружину. Тому ми прийняли рішення сховати її якнайдалі. Я… я перемістив її душу в інший світ обмінявши її на іншу, а у її тіло помістив ту душу що забрав з іншого світу. Таким чином ми намагалися убезпечити її від нашої участі, а наше дитя з чужою душею ми віддали Вільяму батьку моєї дружини, щоб очистники не змогли дістатися і до неї, поки будуть полювати на нас.

Запала тиша.

– Але як тоді вони її не знайшли, адже виходить що Вільям теж був темний? – запитав обережно дракон.

– Очистники не знали справжнього прізвиська моєї дружини, бо на той час вона вирішила взяти моє Де-Рай. А що до рідні у їхніх записниках "впольованих" не значилося прізвиська Де Блод. Та й навіть якщо воно там було і вони вирішили б перевірити її на наявність магії темних, у них все одно б нічого не вийшло, бо у тілі була не її душа. Отже, і магії темних у неї б не було.