Читати книгу - "Борва мечів"

— Скажіть, Подріку, ліловий, золотий та білий — то є кольори дому Пейн? — чемно запитала вона чоловікового зброєносця.

— Та ні. Тобто так. — Він зачервонівся. — Кольори, так. Нашим знаком є лілово-біле клітчасте поле. А на ньому золоті монети. У клітинах. Лілових та білих. І тих, і тих.

І він заходився роздивлятися її черевики.

— Про ті золоті монети напевне є якась стародавня оповідка, — мовив Тиріон. — Маю надію, що одного дня Под розкаже її пальцям ваших ніг. Але зараз нас чекають у танцювальній палаті королеви. То ходімо?

Санса відчула спокусу попрохати залишитися. «Сказала б, що живіт болить, що місячна кров прийшла.» Нічого їй так не хотілося, як заповзти у ліжко і засунути запони. «Я мушу бути хороброю, як Робб» — повторювала вона собі, беручи чоловіка під руку власними неслухняними пальцями.

У танцювальній палаті королеви вони поснідали медовими пундиками з чорницями та горіхами, шинкою з великих окостів, шкварками, хрусткими срібними рибками у сухарях, осінніми грушами та дорнійською стравою з дрібно порізаних печених яєць, приправлених цибулею, сиром та вогнеперцями.

— Якщо хочеш пережити частування з сімдесяти й семи страв, спершу розігрій свою піч добрим сніданком, — зауважив Тиріон, коли їм наповнили миски.

До харчу подали глеки молока, медовухи та світло-золотавого солодкого вина. Поміж столів блукали музики, грали на кози, скрипки та сопілки, на палиці-конячці вибрикував пан Донтос, а Місячок гучно пердів щоками і співав сороміцьких пісень про усіх гостей.

Санса помітила, що Тиріон заледве торкнувся їжі, хоча випив кілька келихів вина. Сама вона спробувала трохи дорнійської яєчні, але перець спалив їй горло; довелося крихітними шматочками щипати садовину, рибу та пундики. Щоразу, як на неї падав погляд Джофрі, у животі їй тріпотіло так, наче вона проковтнула кажана.

Коли страви прибрали, королева урочисто передала Джофові до рук кирею молодої, якою він того дня мусив огорнути плечі Маргерії.

— Саме цю кирею мала на собі я, коли Роберт брав мене за свою королеву. Саме цю кирею вдягла моя матінка, пані Джоана, до весілля з моїм шановним паном батьком.

Сансі здалося, що кирея трохи занадто побита часом — але ж і років їй, напевне, минуло чимало.

Настав час подарунків. У Обширі був звичай дарувати подарунки нареченому і нареченій на ранок їхнього весілля — назавтра вони прийматимуть дарунки вже як чоловік і дружина, та цього дня приношення призначалися ще двом окремим особам.

Від Джалабара Ксого Джофрі отримав у дарунок великого лука з золотодерева і сагайдак довгих стріл з черленим та зеленим пір’ям; од пані Танди — пару м’яких та гнучких вершницьких чобіт; од пана Кевана — турнірне сідло з пречудово вичиненої черленої шкіри; від дорнійського князя Оберина — застібку червоного золота у подобі скорпіона; від пана Аддама Марбранда — срібні остроги; від князя Матіса Рябина — червоне шовкове шатро для турнірів. Князь Пакстер Рожвин виніс гарно зроблену дерев’яну подобу бойової галери на дві сотні весел, яку саме будували на острові Вертоград.

— З ласки вашої милості галеру назвуть «Звитяга короля Джофрі», — мовив князь.

Джофрі відповів, що його милість почувається вшанованим, і додав:

— Вона стане моїм значковим кораблем, коли я вирушу на Дракон-Камінь убивати дядька-зрадника Станіса.

«Сьогодні він грає ласкавого короля.» Санса знала, що коли Джофрі вважав за потрібне, то умів поводитися ґречно і розважливо. Та схоже, він дедалі рідше вважав це за потрібне. Уся його чемність раптом десь поділася, коли Тиріон віддав йому їхнього подарунка: величезну стару книжку під назвою «Житія чотирьох королів», переплетену в сап’ян, з розкішними малюнками. Король погортав сторінки зі знудженою пикою і спитав:

— Що це таке, дядьку?

«Книжка.» Сансі стало цікаво, чи не ворушить Джофрі своїми товстими губами-хробаками, коли намагається читати.

— Писана великим маестром Каефом історія царювань Даерона Юного Дракона, Баелора Блаженного, Аегона Негідного і Даерона Ласкавого, — відповів її коротун-чоловік.

— Таку книгу, ваша милосте, має прочитати кожен король, — додав пан Кеван.

— Мій батько часу на книжки не гаяв. — Джофрі штовхнув товсту книгу через стіл. — Якби ви, дядьку Бісе, менше читали ночами, ваша пані Санса могла б уже мати дитину в череві.

Король зареготав зі свого жарту… а коли сміється король, двір сміється разом із ним.

— Та не сумуй, Сансо! Коли королева Маргерія вже носитиме дитя, тоді я відвідаю і твою опочивальню. Треба ж показати моєму дядечку-коротуну, як це робиться!

Санса зашарілася і зиркнула на Тиріона у замішанні, боячись, що його відповідь спричинить таку ж бридку сварку, як попередня, про постілювання, на їхньому власному весіллі. Та карлик просто ковтнув вина, а разом із ним — і всі можливі відповіді.

Князь Мейс Тирел виніс наперед власний дарунок: велетенську золоту чару заввишки у три стопи з двома розкішно оздобленими вигнутими дужками і сімома гранями, блискучими від коштовного каміння.

— Сім граней позначають сім країв-королівств у Семицарстві вашої милості, — пояснив батько нареченої та показав, що на кожній грані викладено знак одного з великих домів: рубінового лева, смарагдову троянду, оніксового оленя, срібного пструга, сокола блакитного жаду, опалове сонце та перлового лютововка.

— Чарочка пречудова, — мовив Джофрі, — але доведеться збити звідси вовка і приладнати замість нього каракатицю.

Санса прикинулася, що не почула.

— Ми з Маргерією питимемо на бенкеті до дінця, мій добрий пане тестю.

Джофрі підняв чару над головою, аби всі побачили та замилувалися.

— Ця клята кінва заввишки з мене, — стиха пробурмотів Тиріон. — Джофові досить і половини, аби впасти під стіл.

«От і добре» — подумала Санса. — «Хай ще в’язи скрутить, як падатиме.»

Князь Тайвин дочекався останніх дарунків, аби після всіх піднести королю свій: меч-півторак у піхвах, зроблених з вишневого дерева, золота і масного червоного сап’яну, набитих золотими левовими головами. Санса помітила, що голови мають рубінові очі. Танцювальна палата принишкла, коли Джофрі витяг клинка з піхов і підніс над головою. Червоно-чорні рясиці на криці замерехтіли у вранішньому світлі.

— Неймовірна краса! — оголосив Матіс Рябин.

— Про такий меч співатимуть пісень, пане королю, — додав князь Рожвин.

— Меч, справді гідний