Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– В мене є декілька варіантів як можна змінити скерипі, але всі вони не надійні і не мають стовідсотковий результат.

– Тоді давай розберемо їх, можливо ми знайдемо щось чого не вистачає.

– Я думала над тим, що може бути не так. Перше це те, що ще при виготовлені цього скерипі ми повинні були додати щось ще. Або другий варіант, що тіла готуються однаково і єдина різниця лише в тому, що завершується воно якось інакше або у нього треба заселяти душу якимось особливим методом. Можливо там має значення послідовність, чи душу треба засиляти одразу у ще не сформоване повністю тіло, але так я не знаю що може статися з душею. О Боже! Гресоне я не знаю що з цього правильний варіант! – простогнала, схопившись за голову. Я почала далі тараторити безупинну.

– А що як взагалі не вийде зробити таке скерипі і ми лише змарнуємо час, а Тінь добереться до привидів! Якщо вже не дістався і не вбив їх! І я не встигла дістатися назад, та навіть якщо і вдасться зробити те скерипі, до Вілардії нам доведеться летіти цілих два дні! – панічно перераховувала можливі варіанти провалу.

– Маріє, заспокойся – м’яко зупинив мою балаканину божевільної Грейсон – Ми встигнемо дістатися до Вілардії. Та й я сумніваюся що місцеві привиди твого маєтку так, легко здадуться. Тому в нас ще є час. Якщо в нас не вийде зробити те скерипі не біда, знайдемо інший спосіб, щоб потрапити до Вілардії за такий же короткий час. 

– Але що як вже пізно? – прошепотіла боячись сказати що привидів може вже не бути.

– Привиди давали тобі обіцянку служити? – запитав натомість темний збиваючи мене з пантелику.

– Так… двоє, щодо третього я не впевнена – промовила згадавши Єву.

– Чому ти так думаєш? В тебе є якісь сумніви щодо його вірності тобі?

– Ні, не в цьому справа. Просто третій привид… точніше душа штучна, тому я не можу бути певна що вона мені служитиме. – від сказаного у Грейсона від подиву скочили до верху брови.

– Як це штучна? – здивовано запитав.

– Ну Вільям вигадав метод як можна створювати штучні души. І одну з них експериментальну що повинна була розвиватися і вчитися всього як справжня, але цю штучну сприйняли за дефектну як і інші, що вона просто не вдалася. Але я вирішила поселити її у тіло. І як виявилося вона була не дефектною, а цілком життєспроможною, просто має дещо кепський характер. Та й спочатку вона була на мене трохи розлючена, бо коли я навчалася заселила душі у тіла випадково помістила її у табуретку, що їй не дуже сподобалося. – остання розповідь в мене викликала легкий сміх, коли я пригадала як за мною бігала розлючена табуретка. Темний теж захихотів почувши про мої невдалі спроби поселити душу у тіло. 

Я навіть не помітила як за цим поясненням розслабилася, припинила нервувати не думаючи про погане, в мене навіть настрій піднявся.

– Схоже Вільям і справді не втрачав дарма часу раз вигадав таке. – промовив Грейсон з якимось сумом і ностальгією у голосі.

– Ти був добре знайомий з ним? – запитала це у нього знову, адже минулого разу він трохи ухилився від відповіді.

– Так, навіть занадто добре.

– Ви були друзями? – на моє запитання Грейсон трохи скривився у гримасі що говорила: “О ні, будь-хто тільки не друзі”.

– Ні, нас друзями було важко назвати якщо чесно, та й мене він якщо що недолюблював. Але з ним в нас було дещо спільне.

– І що ж? – зацікавилася.

– Одна персона якій ні він, ні я не могли відмовити – з посмішкою вимовив Грейсон, мені навіть здалося чи він зрадів при згадці цієї людини.

– І хто це був? – на цьому питанні Грейсон трохи розгубився що мене не аби як здивувало, начебто він вагався сказати хто це був чи ні.

– Це… – почав він так і не наважившись закінчити, його обличчя набуло більш напружених рис, а посмішка перетворилася на її погіршену версію.

Можливо йому боляче згадувати про цю людину? І він не хоче про це говорити, а я зараз на нього тисну.

– Якщо хочеш, можеш не відповідати на це запитання – поблажливо мовила бачучі як йому важко відповісти на це запитання.

– Ні, я можу відповісти просто… – почав він палко, але одразу губився у словах.

– Тоді даю тобі спробу на деякий час ухилитися від відповіді – запропонувала Гресонові згадавши про нашу гру з Ноксором, коли ми запитували в один одного правду. 

Цей невинний, але такий цінний спогад викликав у мене тепло у грудях і те відчуття, як нам було весело і приємно у компанії один одно. Мені знову захотілося зараз опинитися біля того величезного дерева на задньому дворі разом з моїм драконом і міцно пригорнутися до його теплого тіла, що постійно так ласкаво ділиться зі мною своїм теплом і тихим муркотінням.

– Гаразд – ніяково погодився з моєю пропозицією темний, а потім повернувся до основної нашої розмови – Маріє яким чином, ти зазвичай вселяєш душі у скерипі?

– Хм, – я замислилася – якщо чесно це мало чим відрізняється від того коли я заселяла душу Дикого назад у тіло. Майже так, як ти мені пояснював різниця лише у тім, що там потрібно одразу вкрасти душу у саме серце механізму. – намагалася пояснити Грейсону якомога зрозуміліше, але щось не дуже, то і вийшло. Але привид схоже мене зрозумів.

– Зрозуміло – задумливо протягнув темний, спрямувавши свій погляд уперед про щось задумавшись – А як саме ти змінювала заселення душі цього разу? 

– Спершу я заселила душу як і зазвичай і потім спробувала додати до неї драконячу подобу, але не вийшло. Другий раз я вирішила помістити ці два вигляди одночасно і… ну ти і сам бачив що з цього вийшло. – розчаровано мовила.

– Угу – це все що видав Грейсон на моє пояснення, як на нього це було занадто скромно зазвичай він більше говорить.

– Можливо справа зовсім і не у послідовності – задумливо пробурмотів собі під ніс – А що як спробувати спочатку зробити дракона?

– Не вийде. Тоді б нам треба було зробити макет його драконячої форми – пояснила всі нюанси виробництва.