Читати книгу - "Поїзд о 4.50 з Педдінгтона"

Він замовк на мить, спохмурнів, а тоді сказав:

– Ну то як, дівчино, що ви про все це думаєте? Як ви вважаєте…

– Міс Айлесберроу…

Голос Емми слабко проник крізь зачинені двері кабінету. Люсі вдячно вхопилася за цю нагоду.

– Міс Крекенторп гукає мене. Мені треба йти. Дякую за все, що ви мені показали…

– Не забувайте… Про нашу таємницю…

– Я не забуду, – сказала Люсі й поквапилася в хол, подумавши про те, що базікання, яке вона щойно вислухала, схоже, було чимось подібним до непрямої пропозиції одруження.

ІІ

Дермот Кредок сидів за письмовим столом у своїй кімнаті в Новому Скотленд-Ярді. Він сидів, схилившись трохи набік у легкій позі й говорив у телефонну слухавку, яку тримав, спершись ліктем на стіл. Він розмовляв французькою мовою, якою володів досить пристойно.

– Це лише одна з версій, зрозумійте мене, – сказав він.

– Але, схоже, версія непогана, – сказав голос на протилежному кінці лінії з Паризької префектури. – Я вже навів деякі довідки в цих колах. Мій агент повідомляє мені, що він знайшов дві або три перспективні лінії розслідування. Якщо така жінка не має родини або коханця, вона може бути відсутньою дуже довго, і нікому до того немає діла. Вона могла податися на гастролі або кудись поїхати з новим залицяльником, усім до того байдужісінько. Шкода, що жінку на фотографії, яку ви мені надіслали, упізнати дуже важко. Задушення не поліпшило її зовнішній вигляд. Але тут уже нічого не вдієш. Зараз я перегляну останні рапорти моїх агентів щодо цієї проблеми. Можливо, щось і знайдеться.

Коли Кредок люб’язно прощався з колегою, йому на стіл поклали папірець. Там було написано:

«Міс Емма Крекенторп хоче зустрітися з детективом-інспектором Кредоком у справі Резерфорд-Холу».

Він поклав слухавку й сказав поліційному констеблю:

– Запросіть міс Крекенторп до мене.

Чекаючи, він замислено відхилився назад у своєму кріслі.

Отже, він не помилився – Емма Крекенторп щось знає, можливо, небагато, але щось таки знає. І вона вирішила розповісти про це йому.

Він підвівся, коли вона увійшла, потиснув їй руку, посадив на стілець і запропонував сигарету, від якої вона відмовилася. Потім запала коротка мовчанка. «Вона намагається, – подумав він, – знайти слова, які їй необхідні». Він нахилився вперед.

– Ви прийшли щось мені розповісти, міс Крекенторп? Чи можу я допомогти вам? Ви стривожилися з якоїсь причини, чи не так? Можливо, вас непокоїть якась дрібничка, що, на вашу думку, не має стосунку до нашої справи, але, з другого боку, вона може її стосуватися. Ви прийшли, щоб розповісти мені про неї, чи не так? Можливо, ідеться про те, ким була мертва жінка? Ви знаєте, хто вона така?

– Ні, ні, не зовсім. Я думаю, це дуже малоймовірно. Але…

– Але існує певна можливість, яка турбує вас. Ви ліпше розкажіть мені про все – щоб ми могли заспокоїти вашу тривогу.

Емма мовчала хвилину або дві, либонь, збираючись із думками. Потім сказала:

– Ви знайомі лише з трьома моїми братами. Я мала ще одного брата – Едмунда, якого вбито на війні. Незабаром до того, як його було вбито, він написав мені листа з Франції.

Вона відкрила сумочку, дістала потертого листа зі вибляклими літерами й прочитала: «Сподіваюся, це не дуже приголомшить тебе, Еммі, але я одружуюся – з дівчиною-француженкою. Усе сталося надто раптово – але я знаю, що Мартіна тобі сподобається й ти подбаєш про неї, якщо зі мною що-небудь станеться. Про всі подробиці напишу тобі у своєму наступному листі – на той час я вже буду одруженим чоловіком. Повідом про це старому, гаразд? Але обережно, бо навряд чи ця звістка припаде йому до вподоби».

Інспектор Кредок простяг руку. Емма завагалася, потім усе ж таки віддала йому лист. Вона швидко заговорила далі:

– А через два дні після отримання цього листа надійшла телеграма, у якій повідомлялося, що Едмунд «пропав безвісти, певно, вбитий». Згодом ми одержали повідомлення, що він точно вбитий. Це було якраз перед подіями біля Дюнкерка8, коли на фронті панував неймовірний безлад. Я не змогла знайти в армійських архівах запису про його одруження, але, як я вже сказала, то був час великого безладу. Я ніколи нічого не чула про ту дівчину. Після війни я спробувала навести якісь довідки, намагалася її знайти, але знала тільки її ім’я й не знала навіть прізвища, а ту частину Франції захопили німці, і було майже неможливо знайти нехай там що, а тим більше не знаючи прізвища дівчини й не маючи жодних відомостей про неї. Зрештою я дійшла висновку, що одруження не відбулося і що дівчина, певно, вийшла заміж за когось іншого перед кінцем війни, а можливо, її теж було вбито.

Інспектор Кредок кивнув головою. Емма провадила:

– То уявіть собі мій подив, коли десь близько місяця тому я одержала листа з підписом «Мартіна Крекенторп».

– Ви його маєте?

Емма дістала листа із сумочки й подала йому. Кредок прочитав його з інтересом. Листа було написано похилим французьким почерком – інтелігентним почерком.

«Дорога мадемуазель,

Сподіваюся, ви не будете дуже приголомшені, одержавши цього листа. Я навіть не знаю, чи ваш брат Едмунд повідомив вам, що ми з ним одружилися. Він обіцяв мені повідомити вас про це. Його було вбито лише через кілька днів після нашого одруження, і відразу по тому німці захопили наше село. По закінченні війни я вирішила не писати вам і не намагатися з вами зустрітися, хоч Едмунд і просив мене це зробити. Та на той час я влаштувала собі нове життя, і потреби в цьому не було. Але тепер усе змінилося, і я пишу вам листа заради свого сина. Річ у тому, що він син вашого брата і я не можу більше забезпечувати йому таке життя, яке він повинен мати. Я приїду до Англії наступного тижня. Повідомте мені, будь ласка, чи зможу я навідати вас і побачитися з вами. Моя адреса для листів – 126, Елверс Кресент, будинок 10. Я ще раз висловлюю своє сподівання, що мій лист не надто вас приголомшить.

Дозвольте вас запевнити у своїх найщиріших почуттях.

Мартіна Крекенторп».

Кредок мовчав хвилину або дві. Він ще раз ретельно перечитав листа, перш ніж повернути його назад.

– Як ви повелися, коли одержали цього листа, міс Крекенторп?

– Мій зять Браєн Істлі на той час саме був зі мною, і я розповіла йому про все. Потім зателефонувала своєму братові Гарольду в Лондон і порадилася з ним теж. Гарольд поставився скептично до всієї цієї історії й рекомендував дотримуватися надзвичайної обережності. «Треба дуже уважно роздивитися папери тієї жінки, – сказав він, – і переконатися, що вона не якась аферистка».

Емма зробила паузу, а тоді провадила:

– Порада Гарольда була виявом звичайного здорового глузду, і я була цілком згодна з ним. Але якщо та дівчина – та жінка – була