Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

- Гей, брате, ти де ховаєшся?

Я у цей момент мирно закінчував розбирати тижневі рахунки у себе в кабінеті. Від гучного чоловічого голосу я схопився і кинувся до дверей. Калігула, вирішивши спросоння, що його хочуть пустити на котлети, кулею вилетів з-під столу і кинувся до рятівної шафи.

Двері кабінету відчинилися, і всередину увірвався мій брат Даня, усміхнений так, немов посів перше місце на найпрестижнішому рингу у світі.

Іноді, як, наприклад, зараз, коли на фермі була повна запарка й усім доводилося викладатися на повну котушку, я заздрив вільному життю брата. Що казати, Дані дісталася найлегша частка, але так уже ми вирішили багато років тому. Я був беззмінним керівником і вів справи так, як мені було завгодно. Данило розділяв доходи й отримував рівну частку прибутку, не ставлячи зайвих запитань.

Я підійшов до брата й затис його в ведмежі обійми, розуміючи, що ні за які пряники не помінявся б із ним місцями. Я вріс корінням у цю землю, він міцно стояв на ногах, а Данило жив як перекотиполе.

- Яким вітром тебе занесло в наші краї? - запитав я, відступаючи на крок, щоб краще роздивитися молодшого брата.

Данило був дуже схожий на мене, та й узагалі на всіх чоловіків клану Підбуртних, чорнявий красень. Я був вищим і значно міцнішим статурою, але Даня був витонченішим, у ньому було щось аристократичне.

- Мені попався завзятий суперник, пошкодив руку при падінні. Ну я й вирішив, що краще зализати рани вдома.

Тільки зараз я помітив, що права рука Дані якось неприродно притиснута до тіла.

- Ти був у лікаря, все гаразд?

- Вивих плечового суглоба. Нічого страшного, просто доведеться перечекати кілька тижнів. 

- Шкода, що ти пропустиш бій через цю травму, - сказав я, знаючи, втім, що Даня ставиться до своїх травм як до найкращих із нагород.

- Нічого страшного. Неприємність цю ми переживемо. Та й вам тут на фермі напевно знадобляться зайві руки. Навіть лише одна.

- Це вже точно, братику, я тебе завантажу роботою по саму маківку.

Данило розсміявся.

- Через кілька днів я втечу.

- Так я і думав, помічник із тебе, як із мене балерина. - я знав, що брат не дуже-то шанує фермерську працю.

Ми стояли, посміхаючись один одному, поки в поле зору Дані не потрапив якийсь предмет.

- А це що таке? - На дивані валялися блакитні повзунки, і брат повільно підходив до них, немов це була бомба. - Це те, що я думаю, чи в мене не все гаразд із зором?

Усі неприємності минулого місяця разом навалилися на мене.

- Тебе довго не було вдома, братику.

- Ну не настільки ж довго.

- Присядь, брате, я розповім тобі дещо, мені потрібна твоя допомога.

- Тільки не це! - Даня звалився в крісло, гидливо відсунувши від себе повзунки. - Що ти наробив, брате?

- Навіть не знаю, з чого почати... - я нервово потер долонею шию.

- Старий, ти мене лякаєш.

Не знаючи, як викласти інформацію братові, я дістав із шухляди столу копію документа про опікунство і передав її здивованому Данилу.

Обличчя брата стало серйозним, коли він дочитав папір до кінця.

- Ти знаєш цю жінку?

- Звідкіля?

- Так навіщо ж ти оформив на себе опікунство, дитина ж не твоя?

- Ні, не моя, але я думав, може, ти що-небудь знаєш про це?

- Я? А до чого тут я? Ти що, хочеш сказати, що Марк може виявитися моїм сином? Облиш, братику, вже я-то знаю, з ким проводжу спекотні ночі. Це ти у нас ловелас, а я всього лише твій молодший брат.

- Гаразд, ні, так ні, я просто сподівався, що ти що-небудь проясниш. Але в будь-якому разі, я дбатиму про хлопчика.

- Що, приятелю, прив'язався? - запитав брат.

- Ні! - вигукнув я, немов мене обдали окропом. - Можливо, - сказав вже спокійніше за хвилину. - Я намагаюся знайти цю жінку, але поки що безрезультатно. Вона просто випарувалася.

- Це погано. Слухай, я не зрозумію однієї речі, як же ти впорався з немовлям один?

- Ось тут-то, братику, і починається найцікавіша частина історії. - я знову сів за стіл, втомлено опустив долоні на підлокітники робочого крісла і виклав брату все, як є, про Лану Пасічник.

- Та ти що, з глузду з'їхав? - здійнявся Данило, ледь дослухавши брата до кінця.

- Ця думка вже приходила мені в голову.

- Ну ти ж не хочеш з нею одружитися насправді, чи не так?

Я відкрив було рот, але тут же знову закрив його. Данило, мабуть, сам збожеволів, якщо міг припустити, що його старший брат хоче одружитися. Адже я ж не хочу! Або хочу?

- Звичайно, не хочу. Ми ж обидва знаємо, що шлюб робить із людьми.

- Ну слава Богу, а то я вже почав хвилюватися. Мені здалося, що ти справді збираєшся через це пройти.

- А я і збираюся.

- Я не почув? - Даня здивовано втупився на мене. - Та ти що? Зачекай хвилинку. Ти не хочеш одружитися з нею, але все одно зробиш це?

- Тимчасово.

Даня подивився на мене і похитав головою, щільно стиснувши губи.

- Ох, не подобається мені це, братику.

Я ще раз пояснив йому все з самого початку, наголошуючи на швидкому розлученні. Але, мабуть, Даня бачив усе в іншому світлі.

- Ні, брате, щойно ця твоя Лана накладе свої лапки на тебе і це господарство, то, вже будь певен, не випустить свого щастя з рук. - Даня нервово міряв кроками кімнату. - Це пастка, Ден, я чую це за кілометр, як бассет чує лисячу нору.

- Ти ж знаєш, я не можу відступитися, раз обіцяв. - я підняв долоні до обличчя і помасажував очі, втомлені за день. - Єдине, що може врятувати ситуацію, це якщо Лана сама змінить своє рішення. Я працюю над цим, можеш мені повірити.

Донило із надією подивився на мене.

- Розкажеш?

- Натисну на неї, постараюся налякати наслідками.

- Не розумію.

- Та все ти розумієш. - я нервово пересмикнув плечима. - Вона хоче одружитися зі мною тільки заради мого прізвища, фіктивний шлюб, коротше кажучи. Так от, цього я їй не обіцяв. Навпаки, я сказав їй, що якщо вона вийде за мене заміж, то це буде справжній шлюб, з усіма наслідками, що звідси випливають.