Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- Хотіла б я колись познайомитись із Віолою.

- Хто зна. Таємниця наших зустрічей і життєвих перехресть незбагненна. А от мені треба тебе залишити на деякий час. Побудь поки на цій галявині, не відходь із неї. Відпочинь, послухай ще дерева, погуляй. Я скоро повернусь до тебе. Мені потрібно піти далі й наодинці поспілкуватися з однією смерекою, яка росте у священному місті цього лісу, є його оберегом. Кажуть, вона тут із часів появи острова, а її корені під землею обіймають його. Можливо, вона дасть мені відповідь, де знаходиться потрібний нам портал.

З цими словами Вінченца попрямувала далі, в зарослі густих кущів і дерев, і немов розчинилась у них.

Дівчина присіла біля одного з дерев. Притулилась до нього спиною, щоб трохи відпочити. Софія замислилась про те, що вона почула від знахарки. Навколо була тиша, яку порушував лише шелест листя. По землі кудись у своїх справах бігла мураха крізь густу зелену траву. Софія на мить закрила очі. Вітер лагідно торкався її чола, злегка дмухаючи на волосся.

- Піду огляну всю галявину, - вирішила подумки дівчина. Вона відкрила очі й піднялась.

Раптом перед її очима легкою хвилею почало розходитися сяйво.

За мить просто в повітрі, під розлогими гілками дерева, дівчині з’явилася та сама книга! У книзі знову були чисті сторінки! Але раптом на них почали одна за одною проявлятися великі сріблясті літери, які за хвилину утворили слова: “Небезпека ближча, ніж здається”.

Не встигла Софія ні крикнути, ні усвідомити, що відбувається, як книга, лишивши по собі на кілька секунд сріблясту хмарку, просто розчинилася в повітрі.

- Знову ця книга! Це видіння?! Я щось про таке чула! І саме тепер, коли Вінченци поруч немає, - скрушно подумала вона. - Зате тепер мені вдалося прочитати слова. Книга попередила мене про небезпеку. Але яку?! Можливо, знахарка мені потім все пояснить, - вирішила дівчина і, трохи оговтавшись, встала і вирішила пройтися навкруги й краще оглянути галявину. Адже всидіти на місці після цієї події вона просто б не змогла.

Софія ходила поміж дерев, нахилялась до квітів, милуючись ними. Але все ж дівчина постійно думала про те, що сталося. Її огорнули сумніви, чи не здалось їй все це. Вона чула про людей, у яких бували видіння. Але щоб таке трапилось із нею! Її переповнювали емоції.

Раптом здалеку, праворуч від тієї галявини, де її залишила Вінченца, поміж деревами, вона побачила незвичайний кущ. На ньому красувалися великі, яскраво-сині ягоди, що мали грушеподібну форму.

- Оце так ягоди! Чи що воно таке? Зроду нічого схожого у нашому світі не бачила, - подумала Софія.

Вона не зогледілась, як ноги самі її понесли до того куща.

Та раптом дівчина усвідомила: під ногами не стало твердої опори. Страх холодом обдав спину, серце тріпнулося і завмерло. А Софія вже стрімголов летіла кудись вниз.

Оговтавшись, вона зрозуміла, що опинилась на дні глибокої ями. Софія задерла голову: яма була достатньо глибока.

Дівчина поволі встала на ноги, тримаючись за стінку, яку намацала в темряві.

Софія добряче забилась. Але це її тепер навіть не хвилювало. Вона пригадала все, що трапилось, і їй стало моторошно.

- От халепа! Я ж бачила попереду під ногами звичайну густу траву. Звідки ж тут яма взялась?! - у відчаї питала себе Софія. - Вінченца далеко. Вона не почує, як я кричатиму. Хіба кинеться мене шукати, потрапивши додому. Але хто зна, коли це буде? - гарячково міркувала Софія.

Дівчина торкнулася стіни ями. Вона була глиняною, холодною й слизькою.

- Невже саме про цю небезпеку і попереджала мене книга? - скрушно запитувала себе дівчина. - Ну чому я не зрозуміла? Чому не була пильною та обережною?! І Вінченца ж просила мене не відходити далеко від галявини, - нагадала вона.

Дівчина почала дертися догори. Загрібаючи вологу землю пальцями, Софія намагалася відштовхнутися однією ногою, а іншою стати у невеличку заглибину в стіні, яку щойно помітила. Та руки й ноги зісковзували по вологій глиняній поверхні, а дужче зачепитися зовсім не було за що.

Іще одна невдала спроба - і вона знов ковзнула вниз і незграбно впала.