Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

— Я гадки не мала, що він у мене.

— Ми ж розділили спільні речі, ти знаєш.

Уламок дерева, що плавав у воді, врізався в гілля. Балончик загойдався, але втримався.

— А без нього можна обійтися? — спитала Джил.

— Ні, якщо ми сьогодні хочемо повечеряти.

Ще один сплеск води — і балончик знову хитнувся. Бет відчувала на собі Алісині очі. Вона дивилася прямо на повноводу річку, добре знаючи, що буде далі. Аліса ззаду підійшла впритул, і Бет відчула, як її у спину штовхає невидима рука.

— Діставай.

Розділ 10

Бет стояла під дверима лікарні, притулившись до стіни, сховавши в кишеню одну руку та приплющивши очі, а перед її обличчям клубочився дим. Побачивши Фока й Кармен, вона трішки випросталася.

— Ви вже закінчили? — гукнула вона. — Як Брі?

— Так собі, — мовила Кармен, підходячи до неї. — Просила нагадати вам, щоб ви запитали в медсестри знеболювальне.

— Я запитала. Ще зарано. Вона ніколи не слухає мене, — Бет, відвернувшись, видихнула дим і почала розганяти рукою повітря. — Які новини про Алісу? Досі нічого?

— Наскільки ми знаємо — нічого, — відповів Фок.

— Чорт, — вилаялася Бет, знімаючи з нижньої губи шматочок тютюну. Вона глянула на дерева, які наповзали на лікарняну стоянку. — Цікаво, що з нею трапилося.

— А ви як гадаєте?

Бет задивилася на цигарку.

— Потому як вона пішла? Хтозна. Там що завгодно може статися. Ми всі намагалися її відрадити.

Фок спостерігав за нею.

— А чим ви займаєтеся в «БейліТенантсі»?

— Обробкою даних і архівацією.

— Справді? А що це означає?

— Саме це й означає. Систематизую документи, вношу дані й забезпечую доступ партнерів до потрібних їм документів.

— Тобто ви маєте доступ до всіх даних компанії?

— Тільки до відкритих. Є конфіденційні папери й таємні архіви, доступ до яких мають лише старші партнери.

— Ви з Алісою Рассел часто перетиналися на роботі?

— Ну, іноді, — озвалася Бет без ентузіазму в голосі. — Вона частенько спускалася в архів, запитувала то те, то се.

Фок відчув, як Кармен стрепенулася.

— А коли вона спускалася до вас, ви з нею розмовляли? — безбарвно запитала вона. — Не цікавилися, що саме вона шукає?

Бет схилила голову набік, і на її обличчі щось промайнуло. Оглядність, здається.

— Ні, в архіві вона ні з ким не розмовляла, тільки якщо без цього ніяк. Усе одно для мене ці всі дані — китайська грамота. Мені замало платять, щоб я ще вдумувалася.

— А в поході? Може, в поході ви краще поладнали? — запитав Фок, і обличчя Бет закам’яніло, а цигарка застигла на півдорозі до рота.

— Це жарт?

— Ні.

— Тоді відповідь — ні. Ми з Алісою Рассел не ладнали. Ні на роботі, ні в поході, — озвалася Бет і кинула погляд на двері в лікарню. — Вам хіба моя сестра не казала?

— Ні.

— А! — Бет востаннє затягнулася й затоптала недопалок. — Мабуть, гадала, що ви знаєте. Аліса мене не любила й не приховувала цього.

— А чому так? — поцікавилася Кармен.

— Не знаю, — знизала плечима Бет. Вона витягнула пачку цигарок, запропонувала Фокові й Кармен. Вони обоє похитали головами. — Взагалі-то, — промовила Бет, вкладаючи нову цигарку в рота, — я знаю. Вона не любила мене, бо не мала в цьому потреби. З мене їй користі не було, тож я її не цікавила. Я не Брі... — Бет обвела себе жестом з голови до ніг, від жовтувато-блідого обличчя до товстих стегон. — Алісі нескладно було влаштувати мені пекло, й вона свій шанс не проґавила.

— Навіть попри присутність вашої сестри?

Бет криво посміхнулася.

— Через присутність моєї сестри. Думаю, це її найбільше розважало.

Вона підпалила цигарку, затуливши її долонею. Вітер скуйовдив волосся Бет, і вона щільніше загорнулася в куртку.

— Отож Аліса влаштувала вам пекло, — мовила Кармен. — А ви намагалися відповідати їй? Чинити спротив?

На обличчя Бет на одну коротку мить набігла хмарка.

— Ні.

— Зовсім? Мабуть, ви були у відчаї.

Вона знизала плечима.

— Завжди знайдеться сука, яка отак поводиться. Який сенс розгойдувати човна — воно того не варте. Принаймні поки я на умовно-достроковому.

— А за що ви на умовно-достроковому? — запитав Фок.

— А ви не знаєте?

— Можемо дізнатися. Але краще, якщо ви самі розповісте.

Бет метнула погляд на двері лікарні. Перш ніж відповісти, вона переступила з ноги на ногу й зробила глибоку затяжку.

— А з якої ви поліції, як ви сказали?

— З федеральної, — простягнув Фок своє федеральне посвідчення, й Бет нахилилася роздивитися.

— Я на умовно-достроковому... — вона затнулася. Зітхнула. — Через ту історію з Брі.

Вони чекали.

— Вам доведеться розповісти детальніше, — нарешті сказала Кармен.

— Так, вибачте. Не люблю про це розмовляти. Кілька років тому я... — вона, здавалося, за одну затяжку докурила цигарку. — Я була на мілині, вдерлася в квартиру Брі й поцупила кілька речей. Одяг, телевізор. Трохи заощаджень. Прикраси, які бабуся подарувала їй перед смертю. Брі повернулася додому й застукала мене за тим, як я вантажу це все в багажник. Коли вона спробувала мене зупинити, я її вдарила.

Останні слова вона виплюнула так, наче у них бридкий присмак.

— Завдали їй болю? — запитав Фок.

— Фізично — нічого особливого, — відповіла Бет. — Але ж її вдарила посеред вулиці сестра-близнючка, яка намагалася її пограбувати, тож — так: це завдало їй болю. Я завдала їй болю.

Остання фраза прозвучала завчено, неначе її багато разів повторювали в присутності психотерапевта. Бет докурила, але цього разу дуже неспішно затоптувала недопалок.

— Послухайте, якщо чесно, я взагалі мало що пам’ятаю. Я кілька років сиділа на наркотиках — з самого... — вона не договорила. Провела долонею по руці. Цей жест нагадав Фокові, як її сестра на лікарняному ліжку шарпала бинти. — З випускного року в університеті. Я утнула дурницю. Поліція миттю взяла мене, коли я намагалася продати її речі. Я навіть не пам’ятала, що вдарила її, поки мені адвокат не сказав. На той час у мене