Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Півдня пішло на те, щоб дістатися столиці Штіта. Столиця – це голосно сказано для міста, найвищим будинком якого був «хмарочос» на п'ять поверхів, а населення ледь перевалило позначку у сорок тисяч. Втім, вночі, як у кожному мегаполісі, що поважає себе, мерехтіли неонові вогні реклам, і капітан Андрій Зайкін навіть бачив одну аварію. Судячи з кількості роззяв – подія не така часта. Електромобіль примудрився зіткнутися з «конем». Тварина відбулася легким переляком, а от створінню людських рук пощастило менше. Машина не підлягала ремонту.

В управлінні місцевої поліції було передано запит до центру на підтвердження повноважень Зайкіна, а потім уже місцевий прокурор видав ордер. Проти очікування, ввечері наступного дня він уже був у Андрія в кишені.

На ранок, місцеве управління поліції люб'язно надало у розпорядження гостя службовий візок о двох «коней» та одного кучера.

Проклинаючи Штіт зокрема й усі екологічні поселення загалом, Зайкін мостився в «екіпажі».

Шериф довго вивчав ордер. Крутив на всі боки, милуючись переливами голограми, присував впритул до обличчя, чи то нюхаючи, чи вчитуючись у дрібний шрифт. Вигляд при цьому в нього був дуже винний.

– Все, тобто, правильно, за законом, як то треба.

– Ми можемо їхати?

– Е-ех, – очі, сповнені жалю. З чого б це? – Поїхали, чого там.

На місці колишнього будинку Рокфеллерів зручно розташувалося згарище. Точніше – будинок перетворився на нього. Місцеві будинки будувалися з дерева, тож для подібної метаморфози не знадобилося багато часу. Дим уже не йшов, все було рясно залито водою.

– Коли... коли це сталося?

– Та позавчора ввечері. Того ж дня, як ви поїхали. Ми це, пізно схаменулися – будинок далеко, вітер дув в інший бік, тільки вночі, коли побачили заграву ... добре, що особняк далеко, якби пожежа в місті, довелося б туго.

Андрій дивився на згарище. Шукати тут докази було марно.

– Хто-небудь, щось бачив?

– Та ні.

– Здогадки?

– Може дріт замкнув, може ще що, хто ж знає.

Андрій знав – все це дуже схоже на замітання слідів. З одного боку – добре – він йде вірним шляхом. З іншого… боже допоможи Антону Ю-піну.